Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

З цих старань мало що виходило – небiжчики все одно навалювалися на Кабана, i вiн, вiдбиваючись здоровою рукою i ногами вiд закляклих кiнцiвок, лише встигав вiдповiдати на запитання Нюсi, зручно йому чи не дуже. Вся ця операцiя по зведенню сховища з трупiв зайняла не бiльше п’яти хвилин. Утомившись, Кабан лежав на розстеленiй на пiдлозi ковдрi й раз у раз ухилявся вiд жовтоi руки з роздробленим синiм нiгтем на великому пальцi, яка метлялась перед обличчям, i дивувався, як така з вигляду слабка жiнка так вправно впоралася з таким непростим завданням.

– Я ж украiнська медсестра, я все можу! – усмiхнулася Нюся.

Нарештi, прихований пiд тiлами, вiн улаштувався, якщо це можна так назвати, зручнiше, лiг на правий бiк, щоб не турбувати рану, i накрився другою, неабияк порваною, ковдрою, примостивши собi до очей i носа двi дiрочки для повiтря та огляду. Не видно, правда, було нiчогiсiнько – лише чорнi берцi, босi блiдi ноги i нижню частину вхiдних дверей.

– Довго менi тут лежати? – пробубонiв вiн звiдти.

– Звiдки ж я знаю. Я навiдаюся, як тiльки буде можливiсть.

– Ти тiльки про мене не забудь, а то змiна закiнчиться, пiдеш додому, а я тут. І коли вiдкриватимеш, якось озвися. Бо я лежатиму, як труп.

– У тебе, Сiрий, якщо жити хочеш, iншого виходу немае, нiж лежати, як труп. Я гiмн Украiни спiватиму, хочеш?

– Краще що-небудь iнше.

– Ну, гаразд, «Океан Ельзи», «Все буде добре-е-е…». А якщо не сама прийду – усяке трапляеться, то Кобзона виконаю, «День Победы», наприклад.

Дверi зачинилися, i Кабан залишився в напiвтемрявi.

«Найголовнiше – це чимось вiдволiктися, не наганяти незрозумiлих страхiв, – роздумував вiн про свое кепське становище. – І потрiбно якось упоратися iз запахом, не звертати уваги на нього, бо як зациклишся, то довго не витримаеш».

Морг у порiвняннi з лiкарняною палатою мав одну незрiвнянну перевагу – тут було безпечно. Останню добу Кабан нi на хвилину не мiг розслабитися, спав нервово, епiзодами, вiд чого рана болiла ще бiльше, незважаючи на димедрол з анальгiном, а тут вiн вiдключився за п’ять хвилин.

«Тиша, – пригадав вiн цитату з давнього кiно. – І лише мертвi з косами стоять». Розбудив його звук дверей, якi вiдкривали, i гучнi владнi чоловiчi голоси. Вiн знав iх природу. Такi голоси народжуються у людей, якi взяли в руки зброю i стрiляють з неi на ураження, саме вона додае iх тембру владного звучання, яке не сплутаеш з жодним iншим звучанням людського голосу. Людина зi зброею звучить завжди по-особливому.