Максим Рильський

Були в ньому й саркастичнi строфи:

Як корячат i ковалят

(себто – прибiчникiв одiозних критикiв В. Коряка i Б. Коваленка. – В. П.)

Побачивши перед собою,

Додолу пада лiтерат, —

Це означае в ритм з добою.

А як пiд лайку, свист i зик

З несхиленою головою

Поет прожити хоче вiк, —

Ну, певна рiч: не в ритм з добою.

……………………

Нехай живе учений муж,

Що кличе уперед до бою!

Нехай накульгуе чимдуж

За Коряком i за добою!

А ми – ми славимо буйне

Життя з блакиттю i грозою,

І як доба нас дожене, —

То й ми пiдемо в ритм з добою.

Заключнi рядки вiрша свiдчили: Максим Рильський зовсiм не вважав, що його поетичний корабель пливе «без стерна». Вiн навiть зухвало дражнив своiх опонентiв – мовляв, нехай доба наздоганяе нас, тодi й будемо йти з нею в одному ритмi.

Календар показував ще тiльки початок 1929 року. Дискусii, гумор тодi ще були можливi.

5

А восени 1929-го почалася iсторiя зi «Спiлкою визволення Украiни» (себто – сфабрикованою радянською спецслужбою справою, стратегiчною метою якоi був розгром украiнськоi iнтелiгенцii).

Репресii наздогнали Максима Рильського рiвно через рiк пiсля того, як у Харковi вiдбувся показовий процес над обвинуваченими у справi «СВУ». 19 березня 1931 р. (у день народження поета!) чекiсти виписали ордер на його арешт, i Рильський опинився у Лук’янiвськiй тюрмi. Звинувачували його в причетностi до таемноi украiнськоi контрреволюцiйноi органiзацii, у якiй вiн начебто був одним iз керiвникiв «вiйськового вiддiлу».

Протоколiв допиту пiдозрюваного в архiвi КДБ, де зберiгалася справа № 272, не виявлено; натомiсть, до нас дiйшли лише «Автобiографiя» М. Рильського, написана ним 23 березня 1931 р., а також низка свiдчень («Моi знайомi», «Додатковi свiдчення Максима Тадеевича Рильського» вiд 30 березня, 1, 4, 8, 9, 17 i 28 квiтня)[13 - Документи зi справи 272 уперше опублiкованi Нiлою Пiдпалою та Богданом Рильським у журналi «Киiв», 1991, № 2 (передрук – у кн. «З трудiв i днiв Максима Рильського». – К. , 2009; за цим виданням я iх далi й цитую). «Протоколiв допитiв у справi немае», – стверджував син поета Богдан Рильський (див.: Рильський Б. Мандрiвка в молодiсть батька. – К., Молодь, 1995. – С. 1).].

До Лук’янiвки поета повели пiд конвоем iз вулицi Бульйонськоi (нинi – Казимира Малевича): там, у будинку № 14 вiн мешкав iз дружиною Катериною Миколаiвною, 11-рiчним пасинком Георгiем та 4-мiсячним сином Богданом. На допити возили на Інститутську, в примiщення ДПУ.