Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Його поезii властива яскрава мальовничiсть, природний артистизм, плавнiсть i спiвучiсть, якi, на жаль, так важко вiдтворити в перекладi.

Кожним своiм нервом поет вiдчував народне життя, i це дало йому змогу в усiх вiдтiнках передати соцiальнi погляди людини працi, ii мораль, фiлософiю, естетичнi уподобання, що складались вiками, передати мудрiсть, набуту досвiдом поколiнь.

Трагедii, скорботи, вiйни, сльози, кров i помста вiдплати – все е у цiй книзi, в ii симфонiчнiй багатозвучностi, а лейтмотивом через увесь «Кобзар» проходить думка-мрiя про волю, про щасливе людське життя, любов до трудящоi людини, що iй Шевченко спiвае свiй натхненний гiмн:

Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сiять, не ждать

І посiяне жать

Роботящим рукам.

Народ вшановуе свого видатного сина

З поколiння в поколiння передавалась любов народу до свого спiвця. 1918 р., в розпал громадянськоi вiйни, В. І. Ленiн пiдписуе декрет про спорудження пам’ятникiв великим дiячам революцii, i серед них – iм’я Тараса Шевченка.

Ще ранiше, в 1914 р., Ленiн затаврував реакцiйнi заходи царату, який заборонив вiдзначати 100-рiччя з дня народження украiнського Кобзаря.

Слово Тараса Шевченка, на шляху якого ранiше було стiльки перешкод, пiсля революцii лунае вiльно для мiльйонiв i мiльйонiв людей. У Радянському Союзi нема народу, який би не зробив надбанням своеi соцiалiстичноi культури Шевченковi поезii в перекладах рiдною мовою.

За роки радянськоi влади вийшло в свiт 453 видання творiв поета 42-ма мовами народiв Радянського Союзу i зарубiжних краiн загальним тиражем понад 12 мiльйонiв примiрникiв.

Як нетлiнний знак любовi народiв Радянського Союзу до нашого великого поета украiнський народ сприймае ухвалу радянського уряду про спорудження в цьому роцi пам’ятника Тарасовi на березi Москви-рiки в столицi нашоi Батькiвщини.

Письменники всiх братнiх лiтератур Радянського Союзу сприймають спадщину Кобзаря як науку чесного служiння своему народовi.

Про це схвильовано говорили свого часу Янка Купала i Якуб Колас – народнi поети Бiлорусii, сини того кревно близького нам народу, який Тарасову поезiю завжди вважав i вважае своею рiдною.

Колись у поемi «Кавказ» Шевченко з нищiвним сарказмом затаврував розбiйництво царату i його витвiр – тюрму народiв:

У нас же й свiта, як на те —

Одна Сибiр неiсходима,

А тюрм! а люду!..