Тарас Шевченко та його доба. Том 1

З одного боку – пани, незалежно вiд iх нацiонального походження, пани —

В серебрi та златi!

Мов кабани годованi —

Пикатi, пузатi!..

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське смiття —

а з другого, – жертви iх свавiлля – трудовий люд, i не лише украiнський i росiйський, а всi народи – «кайданами кутi».

Творчiсть народного поета – вагомий чинник свiтовоi культури

Був час, коли критики Шевченка пiдкреслювали як найвищу якiсть, що вiн «поет iз народу», позбавлений будь-якоi систематичноi освiти, вiдiрваний вiд досягнень свiтовоi культури.

Добре заперечував цi думки ще Анатолiй Васильович Луначарський.

«Писатель из народа, – каже вiн, – это значит самоучка, талант сырой, самородок, которому нужно многое прощать. Шевченко в сущности не был таким писателем, – он, как и Горький, далеко поднялся над своей средой и мог сделать честь любому обществу интеллигентов не только по своему таланту и этическому облику, но и по своей образованности»[92 - А. В. Луначарский. Шандор Петефи // В кн.

: Статьи о литературе. М., 1957. С. 604 – 605.].

Тепер можна сказати, що легенду про Шевченка як суто селянського поета цiлком розвiяно. Багато чого дала Шевченковi усна творчiсть рiдного народу. Проте був вiн не лише ii учнем, натхненним на зразок давнього Гомера, що обробляв народний матерiал, створюваний його безiменними попередниками. Вiн вийшов з села крiпаком, але його муза не була убога, селянська, крiпацька, як доводили часом критики буржуазноi доби.

Натхненна творчiсть Шевченка – дзеркало його життя

Зупинимось – щоб рiшуче цьому заперечити – лише на одному моментi життя i творчостi Шевченка.

Це 1856 рiк.

Ось далека околиця iмперськоi Росii ХІХ ст. Не дуже висока гора, якась церква, казарми, гауптвахта, шпиталь, будинок коменданта – все це за ранжиром пофарбовано в казенний жовтий колiр. Внизу пiд горою – вiрменськi крамнички, шинок. З заходу – сумне, то темно-зелене, то сiро-жовте Каспiйське море. Пiсок i камiння. Нi трави, нi деревця.

Влiтку спека i курява, взимку холод. Бiльшу частину року вiе холодний норд-ост. Життя – солдатська муштра, офiцерське картярство, горiлка. Жодних книг i газет, крiм офiцiйноi вiйськовоi газети «Русский инвалид».

Ось тут, у Новопетровському фортi, мiж 25 сiчня i 4 жовтня 1856 р., засланий в солдати Шевченко писав велику повiсть «Художник». Писав, може, для того, щоб, вiдiрвавшись вiд навколишньоi дiйсностi, пережити ще раз у мрii першi роки своеi недовгоi волi.