Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Яке ж було його мiсце в цьому процесi?

Спробуемо його порiвняти хоч би з зарубiжними поетами селянства та дрiбнобуржуазноi демократii. Вiн сам дав привiд для такого порiвняння своiм посиланням на славетного шотландського поета Роберта Бернса (який помер ще 1816 р.). Вiн називае Бернса «поетом великим i народним»[93 - Див. І. П. Симоненко. Поезiя Роберта Бернса. К., 1962.]. Проте Бернс – виразник сподiвань простого чесного релiгiйного фермера, прихильника «партii порядку», яка, за його висловом, спiвае гiмн «за короля, не забуваючи при цьому й народу».

Шевченко не проспiвав би гiмна й гетьмановi[94 - Здаеться, в цьому випадку Олександр Іванович Бiлецький, незаперечний класик украiнського лiтературознавства, дещо захоплюеться. Адже невипадково Шевченко послався на народного поета Шотландii у розквiтi свого революцiйного таланту в 1847 роцi у передмовi до нездiйс неного видання «Кобзаря»: «А Борнц усе-таки поет народний i великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потiм московщина». (Тарас Шевченко. Зiбрання творiв: у 6 т. Т. 5. С. 208). Пiзнiше видання Інституту лiтератури iм. Т. Г. Шевченка так характеризуе Роберта Бернса: «Реалiстично змальовував нестерпнi умови життя шотландського селянства, таврував правлячу верхiвку краiни i духiвництво, закликав до боротьби за свободу i незалежнiсть, за справедливий соцiальний лад. Багатьма своiми рисами, зокрема палким патрiотизмом, любов’ю до знедоленого народу i зненавистю до його гнобителiв, непохитною вiрою в свiтле майбутне батькiвщини, а також глибокою народнiстю i бунтiвною силою твори Бернса спiвзвучнi полум’янiй поезii Шевченка… Полемiзуючи з реакцiйними тлумаченнями народностi й вiдстоюючи можливiсть i необхiднiсть створення високохудожнiх поетичних творiв про життя простого народу народною мовою, Шевченко посилався на приклад Бернса, називаючи його поетом великим i народним» (Шевченкiвський словник. Т. 1. С. 64).].

Шевченко i метри захiдноевропейськоi лiтератури

Є щось спiльне мiж Шевченком i Беранже.

Про вплив тут не йдеться. Шевченко з захопленням читав Беранже у перекладi Курочкiна, повертаючись iз заслання 1858 р. Але Шевченковi був зовсiм чужий анакреонтизм[95 - Анакреонтическая поэзия – лёгкая жизнерадостная лирика, распространённая в европейских литературах Просвещения и Возрождения… Образцом анакреонтической поэзии служил позднегреческий сборник стихов «Анакреонтика», созданных в подражание Анакреонту, и позднее ошибочно ему приписанных.