Нестор Махно

Рада «вiльного району» вимагала припинення «…партiйного цькування лiвих партiй», недопущення в районi партiйноi диктатури та ЧК, затвердження виборностi в радянських органiзацiях, представництва в Олександрiвському виконкомi. До махновськоi бригади записалося до 24 тис. людей, але тiльки 7 тис. були озброенi, iншi ж були вiдправленi по домiвках за браком зброi та амунiцii.

10 березня почався наступ 1-i Заднiпровськоi дивiзii у Приазов’i. Протягом першого тижня наступу були здобутi значнi перемоги над Добровольчою армiею, яка залишила Пiвнiчну Таврiю.

Махновцi захопили Волноваху, Бердянськ, пiдiйшли до Марiуполя. Кораблi французькоi ескадри, що стояли в марiупольському порту, обстрiлювали махновцiв iз 60 гармат. Близько 5 тис. бiлогвардiйцiв, затиснутих у мiстi, здiйснили низку вiдчайдушних контратак, однак усi вони зазнали поразки. 29 березня махновцi захопили мiсто Марiуполь, бiлi намагалися втримати хоча б порт, який вони вiдчайдушно боронили. Згодом бiлi завантажилися на транспортнi судна, подалися до Таганрога. Пiсля взяття Марiуполя 4 полки вирушили на Таганрог. Червоний комдив пропонував нагородити Махна орденом Червоного Прапора. Командувач Украiнського фронту В. Антонов-Овсiенко називав тодi махновський рух «серйозним» i «героiчним».

З березня 1919 р. по селах почалося стягнення продрозкладки. Безконтрольнiсть, дике свавiлля влади нагадували звичайний грабунок. Масовi насильства продзагонiв при вилученнi хлiба в украiнських селах призвели до вибуху багатьох селянських повстань.

Командарм 2-i Украiнськоi радянськоi армii телеграфував Антонову-Овсiенку: «Мiсцевi ЧК ведуть посилену кампанiю проти махновцiв, у той час коли махновцi воюють на фронтi, в тилу iх переслiдують за належнiсть до махновського руху… дурнуватими витiвками дрiбнi «надзвичайки» провокують махновське вiйсько та населення на бунт проти Радянськоi влади». Махновська контррозвiдка попередила Махна про запланований у ЧК замах на нього. Махно вирiшив створити особливий полк-«завiсу», щоб закрити «вiльний район» вiд проникнення комiсарiв.

Батько заявляв: «Комiсари не повиннi бути шпигунами i контролерами на цiй територii, мае бути припинена агiтацiя проти махновщини…»

10 квiтня 1919 р. Гуляйпiльська рада органiзувала ІІІ з’iзд представникiв 72 волостей i повстанцiв (вiд 2 млн. селян). З’iзд висловився проти системи «призначенства» згори, вимагаючи самоврядування на мiсцях та широкоi виборностi на всi державнi посади зi складу мiсцевих трудiвникiв.