Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни

Якщо ви не в курсi, то саме сьогоднi слухалася справа цього виродка Марiо Белiмо. Прокурор притягнув папери та вiдеозаписи прямо на засiдання. Їх залучили до справи, тож тепер повиннi зберiгати двадцять п'ять рокiв. Саме стiльки йому впаяли.

– Белiмо, Белiмо… Це той наркодилер, якого два мiсяцi тому взяли пiд час стрiлянини в рiчковому порту? – запитально глянув на вiдвiдувачiв полiцiянт.

– Саме вiн. Там ще двое ваших колег постраждали.

– Пам'ятаю. Як же. Хлопцi потiм майже мiсяць провалялися в шпиталi.

– Не можу. Ти ж знаеш iнструкцiю. Ось супровiдний лист.

Пристав простягнув полiцейському стандартний бланк який прикрашав прямокутний штамп червоного кольору з цифрою «25» посерединi.

– Інструкцii, iнструкцii. Ви спiзнилися на 15 хвилин. У мене теж iнструкцii.

– Слухай-но старий, це не наша провина. Чортiв прокурор, зi своiми помiчницями цiлу годину оформляли папери. Хоча я мiркую, вони там ще й перепихнутися встигли. Дуже в однiеi помiчницi очi блищали, коли вона менi вiддавала супровiдний лист.

– Це вони можуть. І помiчницi iм покладенi, i надбавки за важку працю. Гаразд панове, ласкаво прошу в моi каземати.

Полiцiант закрив вiкно, набрав на пультi комбiнацiю цифр. Клацнув замок i гратчастi дверi вiд'iхала вбiк, пропустивши вiдвiдувачiв. Зайшовши всередину, вони, як i годиться за iнструкцiею зупинилися, чекаючи, поки дверi повернуться на мiсце i тiльки, тодi продовжили рух. Пройшовши вглиб примiщення мiж двома рядами стелажiв, де на полицях лежали стандартнi коробки з бирками, вони впевнено повернули лiворуч i пiдiйшли до стiни.

Стiна, починаючи вiд пiдлоги, до самоi стелi була всiяна прямокутними дверцятами, на зразок тих, що зустрiчаються у вокзальних камерах зберiгання. Поряд з кожними дверцятами був укрiплений стандартний пульт для введення коду, але, крiм цього були й по двi замковi щiлини. Над половиною пультiв горiли червонi вогники, вказуючи, що камери поставленi пiд охорону. Полiцейський пройшов вперед i знайшовши потрiбну комiрку набрав код.

– Давайте ваш ключ мсье, – вiн повернувся до приставiв.

– Матiр Божа! Це що за лайно сидить у тебе на полицi? – злякано вигукнув валлонец.

Пристав, витрiщивши з переляку очi, втупився у щось за спиною полiцiанта. Його напарник, дивлячись в тому ж напрямку, швидко й нiяково зашкрябав пальцями по застiбцi кобури. Полiцейський озирнувся й в ту ж мить отримав у потилицю удару рукiв’ям пiстолета.