Евотон: початок

В небi щойно зiйшло друге сонце, i долини заливало слiпучо-бiлим i золотистим промiнням. У дивовижнi спiви птахiв вплiталося дзюркотливе жебонiння цiлющоi води, що створювало iдеальнi умови для безтурботного вiдпочинку та натхненних роздумiв.

Велфарiй мав мiцну статуру. На обличчi патрiйця темнiла легка неголенiсть, чорнявi пасма вiльно спадали на високе чоло, ледь торкаючись широких густих брiв. У молодому тiлi вiдчувалася сила ентузiазму й нестримнiсть.

Патрiйцi через низьку гравiтацiю мали середнiй зрiст близько двох метрiв, та сам Велфарiй мав лише метр i вiсiмдесят сантиметрiв.

Вiн завзято спостерiгав за вихилясами риб-стрибунцiв, що ними аж кишiли глибини Лангу. Рибини виринали з води i, порхнувши поверхнею на вертикальних плавцях за течiею, здiйснювали карколомнi стрибки, хапаючи на льоту трикрилих комах. Чималi мiсцевi комахи мали три крила: по одному з бокiв, а трете миготiло ззаду. Заплави Лангу вкривали заростi високих квiтiв з яскравими фiолетовими пелюстками. Солодкiсть iх щедрого нектару принаджувала силу-силенну трикрилих, змушуючи легковажних комах необачно знизитися.

А риби-стрибунцi тiльки й чекали такоi нагоди i, вигинисто лавiруючи плавцями над хвилями, хапали здобич, не гаючи часу.

Дивлячись на вибрики рiчкових мешканцiв, Велфарiй обмiрковував свою долю. Сто п’ятдесят рокiв тому його свiдомiсть матерiалiзувалася у тiлi, розпочавши новий виток свого вдосконалення, i для нього, як i для всiх жителiв Патрii, було зроблено мапу життя – Шлях. Той мiстив у собi провiднi, вирiшальнi моменти подiй – Точки, якi неодмiнно вiдбудуться у життi незалежно вiд волi Велфарiя.

Їхня якiсть i глибина залежали вiд щосекундного здiйснюваного ним вибору. Точки зв’язувалися мiнливими i рухливими варiантами-лiнiями. Виходило, що час мiж Точками утримував мiльярди ймовiрностей потенцiйних варiантiв – лiнiй. І лише вiд волi власника Шляху залежало, який варiант почне втiлюватись у його життi. Утiм, iснував аспект, що вiддавна турбував Велфарiя. Рiч у тiм, що на його Шляху мiсце, призначене для наступноi Точки, залишалося порожнiм. І це був перший i единий випадок в iсторii патрiйськоi цивiлiзацii.

Друге сонце пiднялося з-за обрiю i вже гарненько припiкало, тому риби-стрибунцi, переловивши досхочу трикрилих, залягли на дно Лангу. Птахи теж позмовкали, поблизу виразно чулося лише дзюрчання рiчки. Велфарiй перевернувся з одного боку на iнший i подивився у височiнь, охоплюючи зором небесний простiр мiж двома свiтилами.