Мер сидить на смерті

Душа мiста не дотримала принципу паритету – тримати у собi порiвну свiтла i мороку. П’ятдесят на п’ятдесят. Це були основнi умови для душ при iх вселеннi в тiла мiст… Наскiльки Домовина був поiнформований…

Не винив головний привид душу Львова. Бачив, що вона старалася з усiх сил дотримувати угоди. Противилася, як могла… Але люди у Львовi здурiли!.. Своiм дивацтвом насильно переситили душу свiтлом… Та й туристи добряче допомогли, чого грiха таiти… Вже дiйшло до дев’яноста на десять! А це означало, що скоро не лише зникне вся темiнь Львова, а свiтло, як пошесть, поширюватиметься й на iншi мiста.

Не дивно, що сусiди захвилювалися. Привиди околишнiх мiст зiнiцiювали зiбрання, поставили питання руба… Умирати не хотiв нiхто… Як Бог дав жити привидом, то треба жити… І боротися за життя до скону…

Домовина приземлився на Лису Гору. Сiв на лаву i став мiзкувати. Перебирав на пальцях варiанти. Вибирати, фактично, було нi з чого: поганий, гiрший, поганючий… І навiщо йому ця халепа у час, коли так-сяк притерся до життя на цiй грiшнiй землi, виборов бiльш-менш комфортне мiсце в пiдземеллях ратушi?.

. Щоб спокiйно обмiзкувати, як позбутися тягаря грiхiв i вирватися в омрiяне небо…

Але Домовина добре розумiв, що противитися волi Собору – це значить нидiти десь у вiчному засланнi в муках… Усе одно знайдуть iншого виконавця. Це – поганючий варiант. Гiрший – провалити мiсiю i згорiти вiд свiтла. Без надii на небо… Поганий – впрягтися i вкрасти-таки душу в мiста… А там буде видно… Життя покаже… Щомитi щось та й мiняеться – не треба заглядати далеко у вiки…

На поганому варiантi головний привид Львова i зупинився.

Вiн пiдвiвся, набрав повнi легенi вiтру i полетiв у ратушу. У свiй кабiнет. Щоб працювати…

Зайшов. Мер Юрiй Змiеборець сидiв за столом. Переглядав якiсь папери.

– Якого дiдька ти тут робиш? – обурився Домовина. – Маеш тiло, дружину, дiтей – iди додому i насолоджуйся життям!..

Боже, якi цi люди телепнi!.. Не вмiють смакувати життя… Оце попробував би Змiеборець невидимим тинятися ратушею i надiятися на чудо… Що коли-небудь звiльниться i злетить…

Домовина i Змiеборець мали один кабiнет на двох.

Мер, звичайно, привида не бачив i не чув. Не знати навiть, чи вiдчував. Зате привид усе бачив i все знав. Та от мало що мiг вдiяти… Отаке-то життя. Змiеборець, на вiдмiну вiд попереднiх мерiв, Домовинi не заважав. Удень привид терпiв його легко. А ось з настанням сутiнкiв це давалося йому непросто.