Мер сидить на смерті

Звiдки беруться цi затхлi запахи?

– Не знаю… Краще я вам прочитаю… – Безрукий забрав у Змiеборця аркуша, впевнено, як щойно мер, прочитав свого листа. На вiдмiну вiд мiського голови, Левовi лист пахнув свiжим небом.

– Що робити? – запитав по паузi Змiеборець.

– Це вже питання, яке не любить сидiти склавши руки. І вкрай важливе. Саме воно щось та й може вирiшити… Так от… – Лев вирiшив вiд мера нiчого не таiти. Розповiв, як вiн був причетний до звiльнення з ратушi привида безрукого ката… Аби голова мiста не тiшив себе iлюзiями, що до нього в гостi завiтала казка.

Юрiй Данилович Змiеборець довго боровся iз змiем, який поселився у його головi… І не переборов… Змiй переконав його, що вiн реальний. Попри суцiльну дивину…

Кабiнетом прошмигнув холод. Такi вiдчуття з часу падiння з вiкна Безрукого вже не бентежили. Проте мер змiнився.

– Хочете правду?.. – раптом запропонував Змiеборець.

– Я ii знаю… – Безрукий, як снайпер, нацiлився в очi збентеженого мера.

 – У митi, коли вас попускае передчуття, – карбував вiн, – ви переконанi, що гаете час на божевiлля… І ви хочете мене прогнати… Це нормально. У мене таке було… Але, знову ж таки, наступноi митi вас щось не пускае…

– Атож… – приречено погодився мiський голова.

– Це все привиди. Вони з нами повсякчас. Просто… не даються чути… А зараз… Хiба ви не розумiете, що ми не самi? – запитав Безрукий.

Юрiй Змiеборець намагався вловити ритм дiйсностi. Зробивши декiлька довгих вдихiв-видихiв, вiн запитав:

– Як повернутися до нормального життя?

– Не маю жодного поняття, – зiзнався Лев.

 – Життя пiдказуе поступово. Ось мене, примiром, зараз цiкавить, на чому ви сидите?

Юрiй Данилович зiскочив з крiсла. Подивився на свiжу вм’ятину вiд своiх сiдниць. Вiдсунув крiсло, глянув на пiдлогу, пiд стiл. Знову взявся за крiсло. Обстежив вiд нiжок i до спинки. Звичайне, трохи протерте, зручне крiсло… Нi бiльше нi менше.

Безрукий не зводив очей з мiського голови.

– Що? – запитав мер у цих очей. – Крiсло як крiсло… Де та смерть?..

– Якщо ви не проти, я подiлюся з вами деякими здогадами. Бо маю досвiд, як розгадувати зашифрованi послання з iншого свiту.

– Яке там «проти»? – обурився мер. – Ви зараз тут для того, щоб я щось зрештою зрозумiв! І мiг контролювати ситуацiю… Або схибнувся остаточно… – докинув приречено.

– Але спочатку декiлька навiдних запитань.