Мер сидить на смерті

Згадав про вранiшнiй вiзит Лева, пiсля якого вiн полегшено зiтхнув, бо виплутуватися з чортiвнi вдвох набагато веселiше.

– Якщо нереальнi подii повторюються не лише у моiй головi, а ще й у головах iнших, – це вже не божевiлля, правда?

Безрукий, загартований злиднями у дитячому будинку, знав, як змусити мiзки працювати. Вiн пообiцяв iм на вечiр шоколад з горiхами. Вiд того в ротi з’явилася слина i завiвся язик. Дар мови було успiшно реанiмовано.

– Не факт, – вiдповiв вiн тепер уже упевнено.

– Тобто?.

. – Мiського голову така вiдповiдь не влаштовувала.

– Це може означати, що божевiлля прагне стати реальнiстю…

– І що, цьому можна запобiгти?

– Так. – Безрукий зробив тривалу паузу. – Прийняти нову реальнiсть.

– А це значить, що я сиджу на смертi i що привиди хочуть украсти у Львова душу?

– Атож.

– Тодi я нiчого не розумiю…

– Все ви розумiете, Юрiю Даниловичу, – втiшив мера Лев. – Просто ваш теперiшнiй земний досвiд не дозволяе цього прийняти.

– А як бути?

– Не знаю… Переконаний лише в одному, що «бути» – треба ще заслужити… Сидiти склавши руки – не поможе… Можна, правда, ще молитися, щоб те, що зараз iз нами вiдбуваеться, виявилося наiвними масовими галюцинацiями.

Повiрте, я маю досвiд спiлкування з привидами. Я ж Безрукий… У прямому i переносному значеннi. – Лев показав свою покалiчену, обрубану руку.

Мер пiдскочив на крiслi, як на гойдалцi. Перебрав папери на столi. Потiм попорпався в тумбi.

– Ось, знайшов нарештi! – І вiн простягнув папiр Левовi: – Почитайте…

Лев повертiв аркуш у руках, сказав здивовано:

– Тут же нiчого не написано.

Що я маю читати?..

Змiеборець нервово вихопив папiр iз рук нахабного вченого. Пробiг по ньому очима.

– Ви з мене глузуете? – запитав з притиском.

– Менi зараз, проти ночi, не до глузувань. Просто я здогадуюсь…

– Якi здогади? – скипiв мер. – Тут чорним по бiлому написано. Слухайте… – Змiеборець почав читати: – «Дякую. Вашi знання допомогли менi злетiти. З повагою, Привид безрукого ката.

PS. Передайте вiтання Левовi Безрукому».

– Я не договорив, Юрiю Даниловичу… Винятковiсть катових листiв полягае в тому, що iх може прочитати лише адресат. У даному випадку – ви. Звiдки я знаю? Бо я теж маю такого листа… І моя дружина каже, що я з неi глузую… Прошу… – Лев подав меровi останне послання ката.

– Нема нiчого… – промимрив Змiеборець, розглядаючи аркуша. Раптом вiн його понюхав. Скривився. – Пахне, як у моему кабiнетi проти ночi.