Мер сидить на смерті

І зникла за дверима, як привид. Анiскiлечки не зiпсувавши настрою Левовi. Бо, навчений гiрким досвiдом, вiн знав, що проблеми суботи треба вирiшувати в суботу, а сьогоднi – середа, 15 квiтня 2015 року, найщасливiший день у його життi – день народження донечки Ганнусi!..

А Борислава Болеславiвна дiйсно стiйка!.. Як i ii прiзвище… Вперто гартуе дисциплiну! Бо що iй залишаеться робити, коли вдома – лише противний котяра i стiни, обклеенi розкладами занять?.. Нiякого особистого життя! На жаль…

Лев ще встиг купити Ганнусi величезну ляльку, що цвiркотiла китайською.

Проте вiн цим не переймався – ось-ось повернеться з Лондона з черговоi конференцii вундеркiнд Борис Мудрагель i ляльку перекодуе на украiнську… Без проблем…

Марi вiдчинила дверi разом iз смачнющим запахом свiжоспеченого сирника… Фантастика! Чудасiя! Не життя, а казка! Блаженство неймовiрне!.. Лев чмокнув дружину в щiчку i помчав до Ганнусi, що тягнула до татка ручки, дрiботiла вiд радостi нiжками i гугукала щастям…

Всiлися за стiл. Лев тiльки вiдкоркував шампанське, як зателенькав мобiльний Марi.

– Марiе Юрiiвно! – телефонувала чергова лiкарка. – У нас надзвичайна ситуацiя! Примчав якийсь божевiльний, назвався магом. Із всiма щось поробив, що не рухаються i мовчать. Я одна дiездатна. Каже, що привиди ратушi затiяли змову проти Львова – хочуть украсти в мiста душу! Вимагае вас!.. Інакше всiх до бiсовоi матерi вiдправить! Я не хочу до… бiсовоi матерi!.. Що робити?..

– Я iду! – випалила у вiдповiдь Марi. – Зараз же! Ждiть!.

. – І винувато глянула на Лева.

– Без тебе знову нiяк… – буркнув розчарований Лев.

– На жаль… – У Марi в руках уже був ключ вiд машини.

2

Лев усадовив дитя на колiна, налив собi на денце шампанського.

– За тебе, доню! – виголосив тост. – Звикай. Маеш таких батькiв, що нудьгувати тобi не доведеться. Загартовуйся змалку. – Та не встиг випити, як заспiвав дверний дзвiнок. – О, мамця щось забула!.. – зрадiв вiн.

На порозi хитався поштар.

– Здоров’я бажаю пановi Безрукому! – витрiщився на господаря.

 – Я… тобто… вечорами не працюю… – забелькотiв далi, – але… тобто… е нештатнi ситуацii… Лист рекомендований вам нинi прийшов… тобто… Мучив мене дотепер… І я вирiшив… – Листоноша замовк i намагався зосередитися.

– Тобто?.. – запитав Лев.

– Що «тобтаете»? – здивувався поштар. – Я вирiшив доставити вам кореспонденцiю термiново… Чую, щось важливе…

– Давайте… – Чоловiк починав злити Безрукого.

– Е, нi… – замахав руками листоноша.