Мер сидить на смерті

Збирати грошi на обновки. Бо нинiшнi – пiшли за вiтром… Та Бог з ними, – подумала дiвка, – з тими обновками. Аби здоров’я… Буде мiсяць, будуть зорi, буде сонце… А сонце так майстерно причепурить ii у розкiшнi квiти, що клятi злодii заздритимуть…

Борис Мудрагель не змiнився. З нього так i струменiв оптимiзм, як з рогу достатку. Вундеркiнд ум’яв миску борщу, всi вареники, що були в кав’ярнi, i ще порцiю пельменiв. Запив графином узвару.

– Украiна е Украiна! – виголосив хлопець, втираючи засмальцьованим рукавом рота.

 – Куди не кинеш оком – краса, смакота i Лев Львович, який, чуе мое серце, знову влiз у якусь халепу.

– Якщо я зараз вiдiрву тобi язика, – мовив Безрукий, – ти вже стiльки не зможеш iсти…

– Жартую я. Хiба не знаете очкарика з ботанiчного саду? – сказав Борис. – Усе. Я готовий уважно слухати, як ви тут без мене сумували!

Марi з Левом перезирнулися.

– Я буду не я, якщо помилюся, що ви знову у щось встряли!.. То як, не помиляюся? Тодi давайте все по порядку – будемо розгрiбати. Все-таки три голови краще, одна з яких… Самi знаете… Вiрить в усе… Бо немае такого в свiтi, чого не може бути! Це основний закон успiху!

А що було робити?.

. Лев усе й переповiв. Про листа. Про Наума Чортополоха. Про зустрiчi з мером. Про крiсло дракона. Про фото з iсторичного музею. Про майже iнфаркт…

– Я дурiю без баяна! Ну не можна приiхати в Украiну просто вiдпочити! І це найкраще, на що може сподiватися молодий учений. Який завдяки вам, до речi, так захопився всiлякими невидимими свiтами, що переконливо може заявити: душа у Львова е! Бо душу мае все! Навiть отой вареник, якого я щойно доiв!

– Тебе завжди так з переповненим шлунком заклинюе? – запитав Лев.

– Правильно – «глючить». Але «заклинюе» теж може бути.

Марi не втрималася i зайшлася смiхом. А вiд ii смiху заряджалося все. Навiть стiни кав’ярнi повеселiшали, й офiцiанти стали якимись жвавiшими, щирiшими…

– Тягнiть свою шкарпетку – будемо розшифровувати послання. З привидами жартувати не можна. Це я вже серйозно.

Менi здаеться, Леве Львовичу, що вас Бог послав на землю, щоб ви своею наiвнiстю трохи отверезили свiт. А чарiвну Марi – щоб ви не здичавiли.

– А тебе?

– А мене, – вундеркiнд зробив довгу паузу, – щоб я вас врятував вiд технiчного прогресу. Бо дикий лев та Інтернет – це як дурень iз запальничкою…

– Ну ти, опудало очкасте, зараз у мене заробиш! Твоi окуляри будуть пасувати твоiм очам, як павутиння розбитому дзеркалу. Нiби схожiсть е, а толку нiякого!..