Петро Дорошенко

Але всi матримонiальнi комбiнацii Петра та його братiв були попереду, а спочатку доводилося сподiватися на суспiльний стан батькiв i власнi здiбностi та наполегливiсть. Родина Дорошенка володiла землями в околицях Чигирина, Дорофiй, як уже було сказано, мав полковницький чин – отож, у Петра були чудовi перспективи, якими вiн i скористався. На жаль, даних про навчання майбутнього гетьмана в iсторикiв немае. Проте ми навряд чи помилимося, припустивши, що вiн дiстав традицiйно непогану для козацькоi елiти того часу освiту – або в стiнах Киiвськоi академii – вищого навчального православного закладу, або в езуiтському коледжi.

Змiст написаних ним листiв та унiверсалiв, записи промов, спогади сучасникiв свiдчать про те, що Дорошенко добре знав не тiльки росiйську, польську i непогано – татарську мови (що, на наш погляд, було цiлком природно для будь-якого активного учасника полiтичного i вiйськового життя козацтва), але й латину – мову дипломатii i науки. Переконуючи в чому-небудь слухачiв або читачiв, гетьман вдавався i до прикладiв iз всесвiтньоi iсторii. Включення його вже в молодому вiцi до найрiзноманiтнiших посольств (причому на перших ролях) також промовляють на користь припущення про освiченiсть, дипломатичнi здiбностi, глибокий розум Дорошенка. До речi, вiн, мабуть, був i доволi дотепною людиною, а документи видають у ньому винахiдливого демагога – коли потрiбно, Петро Дорофiйович умiло переходив на патетику, iншим разом – виявляв «уiдливiсть», непохитнiсть в оцiнках.

Поза всякими сумнiвами, Дорошенка готували до кар’ери в козацьких структурах.

А це, само собою, передбачало не тiльки книжковi, а й практичнi знання. Конкретно – вiйськовi. Петровому батьковi не довелося, як гоголiвському Бульбi, вигадувати й органiзовувати для сина яку-небудь кампанiю. Для поколiння ровесникiв молодшого Дорошенка «призовний» вiк збiгся з початком колосальноi нацiонально-визвольноi вiйни. У рiк свого двадцятилiття Петро вирушае на Запорозьку Сiч – до Богдана Хмельницького, який, до речi, мав би дуже добре знати родину Дорошенкiв, будучи в 1640-х роках одним з чигиринських сотникiв. Наступного року вiн у складi невеликого на той час вiйська найвiдданiших прихильникiв «Хмеля» виступае на «Вольностi Вiйська Запорозького». Про те, що Дорошенко вiд самого початку був поруч з великим гетьманом, свiдчать слова, сказанi ним через багато рокiв: «Давно вже не був на Запорожжi. Як вийшов зi старим Хмельницьким, так вiдтодi вже на Запорожжi i не був».