Петро Дорошенко

Не будемо докладно переповiдати хiд подiй вiйни, що спалахнула потiм. Насамперед, тому, що нам, за великим рахунком, невiдомо, у якiй з битв або походiв брав участь особисто Петро Дорошенко. Ясно, що брав. Нагадаемо, що 1648-й – перший рiк вiйни – видався вдалим для козакiв: були здобутi переконливi перемоги пiд Жовтими Водами, Корсунем i Пилявцями, звiльненi вiд польськоi шляхти Киiвське, Брацлавське i Чернiгiвське воеводства, розгромленi великi з’еднання противника, очолюванi авторитетними полководцями.

На бiк Хмельницького перейшли реестровi козаки, значна частина мiщанства i все православне духiвництво, багатьох селян було фактично звiльнено вiд крiпацькоi залежностi. Наступного року зусилля польського магната Яреми Вишневецького i короля Яна ІІ Казимира дозволили iм зафiксувати хоча б те становище, що утворилося пiсля укладання з козаками Зборiвського мирного договору. Вiдповiдно до цього договору, три зазначенi воеводства ставали територiею Гетьманськоi держави, значно менш залежноi вiд Речi Посполитоi, нiж ранiше. Один з пунктiв Зборiвського миру передбачав розширення козацького реестру до 40 тисяч чоловiк. Не можна сказати, що це влаштовувало всiх учасникiв вiйни – дуже багатьом з них формально належало повернутися у своi селянськi хати. Але, звичайно, не люди з бiографiею Петра Дорошенка, «золота молодь» козацтва. У реестрi, складеному за пiдсумками переговорiв у Зборовi, вiн значиться як «гарматний писар» Чигиринського полку. Посада ця, з одного боку, означала безпосередне вiдношення до козацькоi артилерii, з другого – швидше за все, мала на увазi i розв’язання адмiнiстративних завдань (писар – це, власне, голова канцелярii – чи то всiеi Гетьманщини, чи то окремого полку або його пiдроздiлу). У той час козакам необхiдно було створювати нову систему управлiння держави, що виникла на територii трьох польських воеводств, i адмiнiстративна система дублювала армiйську. У будь-якому разi, можна говорити про те, що артилерiя в той час, безперечно, була елiтним родом вiйськ, i служила в нiй (особливо на «офiцерських» посадах) аж нiяк не «голота».

У лiтературi зустрiчаеться твердження, що Петро Дорофiйович Дорошенко брав участь у молдавському походi козакiв у 1650 роцi. Очевидно, цей факт ще потребуе перевiрки. Нащадок гетьмана, вiдомий украiнський iсторик Дмитро Дорошенко вважае, що в документах йдеться про iншого Дорошенка – Івана, котрий якщо й доводився родичем Петровi, то далеким.