Іван Скоропадський

Розумiючи, кому вiн мае завдячувати своею новою посадою, новопризначений полковник дбав про постiйне постачання на «кухню реглянтарскую» всiлякоi звiрини. Для цього полковник надав значнi привiлеi мiсцевим стрiльцям. В унiверсалi вiд 11 лютого 1708 р. вiн наказав мглинському сотниковi, городовому отамановi з усiм «тамошнiм поспiльством» стрiльцiв «до жадной тяглости меской не… потягати» i забезпечувати iм «вiльну» службу (повиннiсть). Ставши гетьманом, І. Скоропадський пiдтвердив попереднi права «своiх» стрiльцiв.

Паралельно, щоправда, не так успiшно, по службi просувався i його брат Василь: у кiнцi XVII – на початку XVIII ст.

той очолював керiвництво Березнiвськоi сотнi Чернiгiвського полку.

1708 р. стародубський полковник Іван Скоропадський знову отримуе знак особливоi довiри гетьмана до нього. Його прiзвище стоiть першим у списку старшин, котрих гетьман Іван Мазепа посилае до царя Петра І у лютому 1708 p., щоб розiбратися в дуже делiкатнiй справi – справi доносу на володаря гетьманськоi булави про його «зраду».

Справа полягала у тому, що полтавський житель, «человек худородный, з жида перехрест», Петро Яценко, пiдмовлений опозицiйно налаштованими старшинами, подав у Москвi на Мазепу «зарукою своею, все лжи превосходящую, скажу», начебто гетьман став царевi «неверен». А незадовго перед тим подiбний «донос» зробив ще й якийсь чернець. У зв'язку з цим І. Скоропадському «со товарищи» доручалося переконати Петра І у необхiдностi передати «кривдникiв» для «слiдства» в Киiв. Старий гетьман дуже не хотiв, «дабы по смерти» про нього «осталася в устах людских мерзкая, проклятого зменническаго имени… память».

Мiсiя старшин на чолi з Іваном Скоропадським завершилася вдало, й «непорочнiсть» гетьмана не постраждала. «Клеветникам» же присудили «достойную казнь».

Довiрена особа гетьмана І. Мазепи

1708 року iм'я стародубського полковника фiгуруе ще в однiй досить делiкатнiй справi, яка справить неабиякий вплив на його подальшу долю. Це конфлiкт мiж гетьманом Іваном Мазепою та його кумом i генеральним суддею Василем Кочубеем i колишнiм полтавським полковником Іваном Іскрою.

Конфлiкт, який мав романтичний пiдтекст.

З Кочубеем та його родиною – i то, мабуть, з давнiх часiв у гетьмана були близькi i дружнi зв'язки. Так, О. Оглоблин навiть припустив можливiсть любовного роману мiж І. Мазепою та Любов'ю Федорiвною Кочубей (дружиною генерального суддi). Питання про взаемини Мазепи й судихи Любовi Кочубей залишаються ще не цiлком з'ясованими.