Іван Скоропадський

Скоропадський, як кожен старшина чи козак, повинен був брати участь у всiх вiйськових подiях, якi мали пряме чи посередне вiдношення до Украiни. Так, вiн ходив у Чигиринськi (1677—1678 pp.) i Кримськi (1687 та 1689 pp.) походи. Особливо невдалими виявилися останнi два. В травнi 1687 p., залишивши рiдну домiвку, дружину й малолiтню доньку Ірину (народилася близько 1679 p.), Іван Скоропадський став безпосереднiм учасником рейду пiвторасоттисячного росiйсько-украiнського вiйська (в тому числi пiвсотнi тисяч козакiв з Украiни) пiд керiвництвом боярина Василя Голiцина, фаворита росiйськоi царицi Софii Олексiiвни, проти Кримського ханства.

Прагнучи перешкодити наступу московсько-украiнського вiйська, татари пiдпалили степ. Велике полум'я та хмари диму, брак пiднiжного корму для коней змусили об'еднане вiйсько повертатись у червнi 1687 р. назад. Невдача коштувала І. Самойловичу гетьманськоi булави: скориставшись з прагнення царського фаворита перекласти провину за невдалий похiд на iншого, невдоволена полiтикою та поведiнкою Самойловича козацька старшина зробила його головним винуватцем поразки.

Лiтописець – сучасник тих подiй – зазначив з цього приводу: «И так того часу скончалося гетманство Івана Самойловича поповича и сынов его, который, на урядi гетманства роков пятнадцать зоставал и мiсяц».

Вiд полкового писаря до полковника

Падiння гетьмана І. Самойловича означало для чернiгiвського полкового писаря І. Скоропадського втрату пiдтримки найвпливовiшоi особи Гетьманщини.

Та попри це, Скоропадському вдалося утриматися на своiй посадi.

Джерела свiдчать, що вже з 1687 р. І. Скоропадського пiдтримував новопризначений чернiгiвський полковник Якiв Лизогуб, а завдяки протекцii останнього – й новообраний гетьман Іван Мазепа. Усi вони були тодi разом в Коломаку, коли влада перейшла вiд І. Самойловича до І. Мазепи.

1689 р. І. Скоропадський разом зi своiм тестем Никифором Калениченком брав участь у новому Кримському походi, який i на цей раз закiнчився невдачею.

Росiйсько-украiнськi вiйська в складi близько 150 тис. осiб дiйшли до Перекопу. Однак упертий опiр кримських татар, спека, нестача води, масовий падiж коней i хвороби людей змусили головнокомандувача В. Голiцина припинити бойовi дii й повернути свое вiйсько в Лiвобережну Украiну. Хоча багатьох козакiв i старшин охопило тодi глибоке розчарування та невдоволення кримськими походами, для І.