Іван Скоропадський

Іван Скоропадський одружився з дочкою чернiгiвського полкового осавула, а згодом – обозного Никифора Калениченка – Пелагеею. Напередоднi весiлля майбутнiй гетьман, один з найбагатших землевласникiв, мав при собi лише «челядника», четверню коней та криту пiдводу – «палубець».

Як посаг І. Скоропадський отримав у Чернiговi, навпроти церкви Св. Спаса, двiр, котрий чомусь йому не сподобався, й вiн продав його мiсцевому протопоповi Синдаровському. Собi ж у седнiвського сотника Полетики купив iнший, також у мiстi, й, спорудивши будинок, почав там мешкати.

І. Скоропадський також як посаг одержав у Чернiгiвському полку села Полуботки, Пiвцi, за мiстом кiлька ланiв i двiр з «пивоварним великим котлом».

Як людину освiчену i письменну Івана Скоропадського можливо й не без протекцii тестя, було призначено на ранг чернiгiвського полкового писаря. Ця посада була досить помiтним щаблем у кар'ерному зростаннi майбутнього керманича Гетьманщини. Як адмiнiстратор І. Скоропадський безпосередньо очолив роботу канцелярii, вiдав дiловодством усього полку.

Цей уряд вiн посiдав десять рокiв, аж до 1694 р. Нова посада дозволила Скоропадському придбати деякi великi маетки, зокрема села Бурiвку, Вихвостiв i Дроздовицю, купити кiлька млинiв та окремих «пляцiв» – земельних дiлянок. Один млин, у с Михайлiвка, вiн придбав разом з братом Василем, ще один, в iншому мiсцi, – з тестем. 1685 р.

мешканець Седнiвськоi сотнi Леонтiй Войтехович продав полковому писарю за 100 талярiв (великих срiбних високопробних монет вагою до ЗО г) «в вечное владение» млин на р.

Смяч. Ще через рiк Скоропадський придбав у Чернiговi, в А. Нетеровича, двiр «и под ним земли саженей 10 в ширину и 22 сажени в длину», заплативши за це 600 золотих. 20 листопада 1693 р. П. Довгуля продав йому «пляц» iз садом та огорожею за 6 кiп (одна копа – 60 грошiв).

За «перiод писарства» Іван Скоропадський зарекомендував себе людиною тихою, спокiйноi вдачi, з помiркованими полiтичними поглядами. Вiн умiв знаходити спiльну мову почергово з усiма чернiгiвськими полковниками, при яких служив, – Василем Душним-Борковським (1672—1685), Григорiем Самойловичем (1685—1687), Яковом Лизогубом (1687—1698).

А це було дуже непросто, враховуючи iхнi рiзнi суспiльнi уподобання.

Як людина здiбна, вiн добре вивчив систему та структуру гетьманського правлiння. Це було особливо важливим за тих умов.

Однак фортуна, яка так усмiхалася швидко простуючому по кар'ерних щаблях канцеляристу, у 1687 р. мало не вiдвернулася вiд нього.