Кирило Розумовський

iз родичкою царицi, ii внучатою сестрою Катериною Іванiвною Наришкiною, яка отримала величезний посаг: близько 40 000 крiпакiв, будинок у Москвi на Воздвиженцi, пiдмосковнi села Петровське, Троiцьке, Котли, пензенськi вотчини Чернишове, Єршове та iн.

Того ж року, маючи вiд роду 18 рокiв, Кирило Розумовський, «в рассуждении усмотренной в нем особливой способности приобретенного в науках искусства», був призначений президентом Імператорськоi академii наук i мистецтв – головноi науковоi установи Росii. Таке призначення пояснювалося не лише прихильнiстю царицi Єлизавети Петрiвни до братiв Розумовських, але й тогочасною офiцiйною полiтикою ii уряду, спрямованою проти засилля нiмцiв у найважливiших сферах життя краiни i, зокрема, в науцi.

Так, першi чотири президенти Імператорськоi академii наук i мистецтв були нiмцями за походженням. За таких обставин молодий Кирило Розумовський, маючи за плечима досить пристойну европейську освiту, а головне, будучи довiреною особою iмператрицi, став президентом Академii наук i мистецтв.

Тим часом у полiтичному життi Украiни назрiвали визначнi подii. Ще пiд час подорожi Єлизавети Петрiвни у 1744 р. в Украiну представники старшинськоi верхiвки передали iмператрицi у Глуховi чолобитну з проханням про вiдновлення гетьманства. І хоч цариця, зважаючи на пiдтримку прохання з боку свого фаворита Олексiя Розумовського, поставилася до iдеi цiлком прихильно, вона, безперечно, враховувала полiтику своiх попередникiв, особливо батька, Петра І, спрямовану на всiляке обмеження й повну лiквiдацiю автономii Украiни-Гетьманщини.

Надзвичайно важливим i серйозним для iмператрицi та ii уряду було й питання щодо кандидатури гетьмана. Цiлком ймовiрно, що в серединi 40-х рокiв XVIII ст. найреальнiшим претендентом на цю посаду мiг бути Олексiй Розумовський, та згодом iмператриця зупинила свiй вибiр на його молодшому братi, який на той час уже увiйшов у вир свiтського життя i став досить помiтним його учасником. Але вирiшальним поштовхом до прийняття iмператрицею Єлизаветою Петрiвною рiшення про вiдновлення в Украiнi гетьманства стало ускладнення на той час мiжнародного становища Росii: на заходi назрiвала вiйна з Пруссiею, а на пiвднi – з Туреччиною.

Не бажаючи у такiй ситуацii викликати невдоволення украiнськоi старшини й розпалювати ii сепаратистськi настроi, iмператриця Єлизавета Петрiвна 5 травня 1747 р. пiдписала Указ «О бытии в Малороссии гетману по прежним правам и обыкновениям».