Володимир Мономах

Та вони не облишили своiх намiрiв будь-що повернути спадок. Пiд час мiжусобноi вiйни, що ii розв’язали чернiгiвськi iзгоi в 1078 роцi, на Нежатинiй нивi поблизу Чернiгова Ізяслава було пiдступно вбито: один воiн зненацька пiд’iхавши ударив його списом помiж плечi.

З його смертю пiшов у небуття i трiумвiрат Ярославичiв, який понад два десятилiття був визначальною рисою полiтико-династичного устрою Киiвськоi Русi. Своiм драматичним життям Ізяслав, на думку украiнського iсторика Степана Томашiвського, наочно довiв, що система сеньйорату на Русi вичерпала себе, «i що з одного боку одновладство, i з другого полiтичний i нацiональний партикуляризм – отсе одинокi форми дальшого полiтичного розвитку Схiдноi Європи»[28 - Томашiвський С.

Украiнська iсторiя. Стариннi i середнi вiки. – Львiв, 1919. – С. 54.].

Мономахiв батько – Всеволод Ярославич по праву повертаеться на киiвськiй стiл: «Всеволод же сiв у Киевi на столi отця свойого, i брата свойого, перейнявши всю волость Руську»[29 - Лаврентьевская летопись // ПСРЛ.

 – Т. 1. – Стб. 204.]. Вiн посадовив Володимира Мономаха у Чернiговi, а Ярополка у Володимирi й додав йому Туров.

Єдиновладне правлiння Всеволода (1078–1093 рр.) годi назвати часом реставрацii одноосiбноi монархii, радше судомною спробою зберегти надбане. Пiдбиваючи пiдсумок його володарюванню, старокиiвський лiтописець скрушно зауважив: «коли вiн сидiв у Киевi, прикрiсть була йому од синiвцiв (небожей – В. Р.) своiх, тому що стали вони дозволяти йому, хотячи волостей – той сеi, а той другоi.

І вiн, мирячи iх, роздавав волостi iм, а через них же прикрощi настали йому i недуги»[30 - Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 216.].

І справдi, виросло цiле плем’я молодих i завзятих iзгоiв, що жадали вотчин. Їхнiй вовчий апетит треба було якось втамувати. Отож i доводилося великому князевi вести гнучку полiтику маневрiв та компромiсiв.

Початок княжого служiння Мономаха

Володимир Мономах свое княже служiння розпочав п’ятнадцятирiчним отроком, коли 1068 року через вигнання князiв Ярославичiв iз Киева самостiйно здiйснив свою першу подорож-мiсiю до Ростова.

Як згадував князь на схилi лiт, «спершу я до Ростова пiшов княжити крiзь В’ятичi, послав мене отець, а сам вiн пiшов до Курська на княжiння»[31 - Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 247.]. То була небезпечна, мабуть, сповнена пригод, подорож.