Ольга Кобилянська

Коли недуга приковувала ii до лiжка, що траплялось доволi часто, першою i найкращою ii помiчницею, рятiвницею була Ольга. Про той оповитий трагедiею найбiльшоi втрати час О. Кобилянська написала 11 жовтня 1906 року в листi до дружини О. Барвiнського Євгенii: «Дорогоi моеi матерi, найщирiшоi приятельки, вже нема – i нiколи бiльше не буде. Вiд минувшоi осенi цiлком не вставала, i я мала в нiй малу дитину, котру мусила-м доглядати i власноручно годувати. Бiдна вона була i мучена через лежання, але послiднi днi… мучилася страшенно.

Померла на моiх i моеi сестри руках. На ii похоронi я навiть не могла бути, бо есьм сама дуже нездорова. Доперва перед кiлькома днями iздила-м на цвинтар, де побачила-м вже вiдразу лиш ii могилу. Не можу i тепер звикнути до думки, що вона може деiнде бути – як не коло мене.

Говорю про неi з Вами, дорога моя панi, бо оскiльки мала-м нагоду пiзнати Вас, носите i Ви подiбне серце, i таку ж душу, як вона, – i я люблю i шаную Вас з цiлоi душi.

Всiм, що мають ще матерiв i родичiв, говорила б я заедно: любiть i шануйте тих Ваших найдорожчих приятелiв.

Бо все можна по два рази в життi мати, лиш матiр i батька вже нi».

Характеризувати вплив батька на особистiсть О. Кобилянськоi набагато складнiше. Вiн, безперечно, був для неi зразком того, як досягти життевоi мети, як долати перипетii долi. Письменниця буде пишатися тим, що вiн, потрапивши на Буковину в 14-рiчному вiцi, самотужки зумiв здобути необхiдну освiту, чесно працював на рiзних посадах, захищаючи насамперед iнтереси знедолених, що завжди користувався повагою i у простолюду, i у своiх зверхникiв, спромiгся дати належну освiту синам i, зрештою, единий забезпечував велику родину.

В автобiографiчному нарисi «Доля», однак, О. Кобилянська так характеризуе його: «Строгий, жестокий мужчина, котрий лиш рiдко бував нiжним». А в листi до О.Маковея вiд 13 сiчня 1899 року напише: «Ви гадаете, що якби я бралася i до найгрубiшоi працi, то батько би сказав: дiвче, шкода часу та й тебе до того. Нiколи. Пiдлогу шурувати i писати – се все одно.

В нього се не мае вартостi».

В окремих щоденникових записах О. Кобилянськоi йдеться про надмiрну ощадливiсть, навiть скупiсть батька. Через це донька неодноразово нарiкала на нього. Пiзнiше, щоправда, прийшло розумiння того, що Юлiан Якович постiйно був змушений думати про те, як прогодувати й одягнути велику сiм'ю, як вивести в люди дiтей. А риса ощадливостi, вмiння використовувати все без втрат характеризуватиме згодом i саму письменницю.