Ольга Кобилянська

У спогадах, позначених криптонiмом «М. Г.» [очевидно,Марiя Герасимович. – В. В.], прочитаемо: «Я завважила в письменницi великий господарський змисл. В еi домi не найдеться нiчого, що було би забагато, все обраховане, все потрiбне, все зуживаеться».

«В сiм'i Кобилянських панував старий, традицiйний, патрiархальний дух украiнськоi вiри, мови й звичаiв, на базi яких iснуе цей органiчний патрiотизм, що його можна назвати народно-психологiчним у порiвняннi до т. зв. рацiоналiстично-соцiологiчного патрiотизму модерних поступовцiв», – зауважив Ю.

Мулик-Луцик.

Родинне середовище, умови життя й побуту сформували в О. Кобилянськоi розумiння необхiдностi наполегливоi працi для досягнення запланованого чи омрiяного. На доказ цього наведемо уривок iз ii щоденникового запису, датованого 8 квiтня 1884 року, де письменниця, описуючи свое захоплення творами Марлiтт (Євгенii Іон), якi прочитала «вже по чотири чи й по п'ять разiв», зауважуе: «Я збираю грошi, хочу придбати собi твори Марлiтт. Шию укривало з клаптикiв матерii, яке потiм продам для цього».

Сiмейнi традицii утвердили в нiй необхiднiсть з великою повагою ставитися до батька та матерi, що неодноразово змушувало Ольгу гамувати в собi навiть найсокровеннiшi бажання, переосмислювати власнi вчинки. Хiба не через це майбутня письменниця вiдмовилася вiд намiру стати професiйною актрисою? У ii щоденнику 1 квiтня 1886 року занотовано, що вона мала змогу потрапити до трупи украiнського театру, але вiдмовилася, зважаючи й на те, як би такий крок потрактував ii батько, i враховуючи сiмейнi обставини: «Менi вiдповiли, що ладнi мене взяти й чекають мого приiзду, якщо не буде заперечень з боку моеi родини.

Я, звичайно, не могла татковi нiчого сказати, бо напевне спалахнула б нова буча. А крiм того, Генця виходить замiж, i я не можу залишити бiдолашну мамцю, бо вона часто хворiе i якось особливо мене любить. Татко теж нездужае, став сварливий i дратiвливий. Що б тут без мене було? Тому я вiдповiла, що батьки менi не дозволяють i я не можу здiйснити свого намiру. Лист мiй був дуже ввiчливий, я написала, що не кидаю думки пiти на сцену. Я багато, дуже багато втратила, що не пiшла, але тепер учитимуся спiву i колись таки поступлю до театру. Хто зна, якi ще можуть настати часи, тобто, що вони принесуть?»

Офiцiйна освiта О. Кобилянськоi, як знаемо, була початковою – чотирикласною. Пiдвищувати свiй освiтнiй рiвень iй довелося самотужки. А потяг до знань розвивали передусiм батьки.