Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

І коли на березi люди Йосифа шукали лiкаря, варяг Тревор, якого обрали ярлом замiсть Хальблота, вказав iм на мене: «Ось цей зiвш (раб) умiе лiкувати й передбачати майбутне. В ньому дух небесних Валарiв – вiн урятуе Обадiю. – А потiм додав: – А як не врятуе – забийте його».

Наглядачi повели мене до намету достойного Йосифа.

Намет той був шкiряний та великий, як зала. По кутах його ховалися переляканi слуги й наложницi, а посерединi пiд двома стовпами, до яких були прив’язанi смолоскипи, лежав молодий хазарський воiн у срiбному обладунку – блiдий, мов восковий.

Над ним плакав, рвав волосся на головi, кляв долю трьома мовами достойний Йосиф.

Іудейською вiн молив Єдиного: «Елоi, макар хайiмей!» – «Боже, джерело життя мого!»; варязькою кляв невдаху Хальблота; по-нашому кляв себе, що залишив кагановi Хельгу свого лiкаря.

Старший наглядач пiдвiв мене до пораненого. Розбiйницька стрiла влучила у щiлину мiж надгрудною бронею i срiбним нашийником воiна. Слуги Йосифа перепиляли нашийник, витягли стрiлу, але Обадiя втратив багато кровi й дух його блукав в астральних чертогах, не знаходячи напiвмертвого тiла.

Я згадав старе демонське закляття, що його промовляла Оряна над утоплеником-рибалкою. Не буду в цiй розповiдi наводити слова того закляття, бо демони мають здатнiсть жити в знаках, нанесених на площину, i шкодити звiдти людям. Але закляття це е могутне, древне i дiе на неохрещених iз дивною потугою.

І прорiк я над Обадiею Орянине закляття.

І, за словом закляття, схопили демони у потаемних глибинах блукаючий дух Обадii i перенесли його у свiт наш, свiт вибору.

Й увiйшов дух у тiло, i вiдкрив Обадiя очi, i сказав: «Елiашiв!», що означае «Бог вiдроджуе!».

Але треба ще було зупинити кровотечу. Спочатку промив я рану бiлим вином i приклав до неi попiл i палену тканину, i сказав наложницi тримати ту тканину не вiдходячи. А сам пiшов шукати трави, згадуючи науку травну. Нiхто не тримав мене i не наглядав за мною. На свiтанок знайшов я мокряну траву i приклав ii до рани.

Увечерi ще був в Обадii жар, але наступну нiч вiн спав спокiйно, а наложниця грiла його своiм тiлом. Через добу всi побачили, що смерть вiдступила вiд сина Йосифового i видужуе вiн.

Тодi сказав менi достойний Йосиф перед людьми й жiнками дому свого:

– Ось я, Йосиф, син Нафанiв, кажу тобi, зiвш: радiй, бо принiс ти радiсть найславетнiшому роду в Хазарii. Тепер будеш ти вiльний, i лiкарем будеш при домi моему, i iм’я тобi даю – Гафаг, що означае «дар, iстина».