Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

Чотириликого звали Свинтовит – сторож чотирьох сторiн Даждьбогового свiту, крилатого – Симаргл.

Симаргла зробив майстер Вород, чужинець зi Сходу, i зробив вправно. Обличчя в Симаргла було жiноче – приемне, але не хтиве, й очi з рубiнiв та смальти – як живi. Крила iдола також були пречудовi – кожна пiр’iнка вирiзьблена iз сумлiнням та хистом.

А Свентовитiв iдол був старий та неоковирний. Силеник казав, що йому десять рокiв по тисячу лiт. Весь iдол був пофарбований у червоний колiр брудною вохрою. А камiнь пiд ним – агеолiт – був чорний вiд козячоi кровi, яку щодня лив iз жертовноi чашi на нього Силеник.

Силеник казав також, що за сорок рокiв до мого народження його мати, пророчиця поганська Свiтилена, у час небаченоi посухи принесла на тому каменi людську жертву – каганового сина вiд наложницi. Але на моiй пам’ятi i в часи Силеника таких жертв Господь не допускав.

Окрiм намету Силеника, за огорожею були пiдземнi схованки з дарами прочан, загiн для жертовноi худоби та намет улюбленоi наложницi старшого жерця Оряни, яка теж мала дар пророцтва.

Саме вона показала Силениковi на мене й сказала, що я маю вiдзнаку Даждьбога i можу провiщати майбуття. А до того я служив як прибирач в огорожi та бiля iдолiв, отримуючи вiд святилища iжу та вбогий одяг.

Того дня, коли я дiзнався про вiдзнаку Неба, Силеник та Оряна кохалися у жерцевому наметi. Силеник був старим, мав вiсiм разiв по десять лiт, але з жiнками злягався щоденно. Завiса шкiряного намету була вiдхилена, i я, навчений ворогом роду людського, пiдглядав за нечистою грою кохання диявольських слуг.

Оряна побачила це i сказала щось жерцевi, смiючись з мене. Силеник хотiв мене побити мiдним посохом, але Оряна зупинила руку його i провiстила: «На ньому вiдзнака Даждьбога. Вiн – священного стада вiвця, i не нам пасти його».

Того самого дня Оряна провела мене до немiчного старця iз жерцiв Велесових i той помастив менi лоба i пахви кров’ю чорного цапа. Так я став молодшим жерцем на Жулянському полi.

А незабаром вiдкрилася моя здатнiсть провiщати дар мого життя, завдяки якому пережив я всi виверти химерноi долi.

Сталося це наприкiнцi лiта сорок рокiв тому, коли Аскольд у пiвденному походi зрiкся вiри родичiв-поган i просвiтився благодаттю Слова Божого.

Була нiч, коротка та благодатна опiсля жнив. Мiсяць стояв уповнi, й не спалося менi. Пригадав я, що молодi жерцi говорили про таемнi мiстерii за огорожею i нiч повного мiсяця. Казали, що в таку нiч Оряна танцюе на жертовнику на честь Даждьбога.