Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

Аж ось проповз останнiй мерзенний слимак-велетень, i срiбною дорогою цього слизу покотилося щось кругле. Я придивився i побачив голову воiна – вусату, голену, з довгим чорним аварським оселедцем.[20 - Аварський оселедець – авари (племена з Пiвнiчного Кавказу) захопили землi схiдних слов’ян у кiнцi VI – на початку VII ст. Авари мали звичай голити голову, залишаючи одне довге пасмо волосся – оселедець.]

І пiзнав я кагана Аскольда з роду Дирового, володаря Киева. До того видiння бачив кагана я двiчi. Вiн заходив до Силеника – завжди у чорнiй хазарськiй бронi, в обладунку з потрiйноi шкiри i з важкою срiбною бляхою на грудях.

Бляха та особливо запам’яталася менi, бо була стародавньоi роботи: бараняча голова з хитрими очима, зiркою мiж рогами й грецьким написом на кiльцi.

Але тепер тоi розкошi не було. Вiдрубана голова котилася срiбним слизом… i я заверещав. Видiння зруйнувалося, i серед дубiв почув я голос Силеника. Мерщiй побiг я вiд агеолiту, проколов собi ногу при втечi, але щасливо добрався до землянки.

На ранок Оряна, всезнаюча вiдьма Даждьбога, спитала мене: «Що бачив вiдзначений при вiвтарi?» Я розповiв про Аскольдову голову, i сказала Оряна: «Не прожити йому i року».

Так i сталося.

В день зимового сонцестояння повернувся каган з пiвдня. Привiв за собою ченцiв i пресвiтерiв християнських iз Корсуня Таврiйського. Був з ним владика Марко, висвячений за благословенням найсвятiшого Фотiя в епископи Киева й усiх кресiв Пiвнiчних.[21 - Фотiй – патрiарх Константинопольський у 858–867 та 877–886 рр.

Висвячення Марка у епископи Киiвськi вiдбулося близько 881 р. (за iншими даними – у перiод VIII Вселенського собору 866–867 рр.).]

Силеник вилiз на дуба й дивився вiдправу, що ii провадив владика просто неба. Потiм заклав на агеолiтi трьох цапiв бiлих i покликав мене.

«Ось тобi знак Роду», – сказав старший жрець i подав менi трикутний червоний камiнь iз поганським символом курячоi лапи. «Іди до хрестопоклонникiв i вклади знак Роду в чашу, з якоi вони п’ють вино жертовне.

Це мое на вiзантiйцiв закляття».

І тут Бог милосердний подвигнув мене вiдмовитися.

«Дам тобi на три ночi Оряну», – сказав Силеник.

Але благодать Божа була зi мною в той день невiдступно, i думав я, що то був день Рiздва Христового, якого заради Промисел Божий охоронив мене вiд неспокутного грiха. Так я сьогоднi повторюю слова пророка Ісаi: «Спiвати буду в iм’я Твое, бо Ти здiйснив справи чуднi, собор древнiй iстинний».