Шлях Богомола. Імператор повені

Ковиха виглянула з дальньоi ями. Беззубий рот староi дрiбно рухався, в руцi вона тримала ступку, у котрiй перетирала собi iжу. Кам’яна ступка – важка, кутаста – у вправнiй руцi могла наробити лиха.

– У дурний день дурнi гостi, – прошамкотiла Ковиха. – Шамiль-шамiль, неси з хати сiль!

– Гай-гай! Повiтря нечисте, папороть кисне… Здохла матка, здохли бджiлки, – проспiвала Тiтiра.

– Геть, чорнорота! – Обсадженi гноячками очi Ковихи несподiвано спалахнули злiсним вогнем. – Сама здохни, здохни!

– Здохла матка, здохли бджiлки, – вела свое причинна.

 – Здохли лiсовi кобилки.

– Згинь! – сичала крiзь зiв’ялi губи стара, повертаючи ступку так, щоби вдарити найгострiшим з ii кутiв.

– Скажи iм: не плачте, свiжi матки вилетiли з дупла.

Ковиха припинила сичати, зупинилась i прислухалась.

– Скажи, скажи iм: стара матка висохла, а ви не плачте, не плачте. Смертичка схоче, а на свiже не перескоче. Не плачте. – Тiтiра залишила землянку так само раптово, як i з’явилась у нiй.

2.3

– Джуй! Джуй! – облавники заохочували псiв тими ж вигуками, що i iхнi далекi предки у пралiсах за шiсть тисяч рокiв до того спекотного дня.

Чомусь зi всiх знайдених людьми слiв найдовше зберiгаються тi, що спонукають до дii.

Облавники поспiшали. Вони передбачали наздогнати втiкачок у смузi вологих долинних дiбров, що вiдокремлювала населенi Бiлим племенем пагорби вiд передгiрних Карпатських кряжiв. Пiднiжжя тих кряжiв укривали темнi буковi лiси зi щiльним лiсостаном та безкраiми колючими чагарниками.

Окрiм того, що гiрськi хащi вважалися непролазними, переслiдувачi збiглих дiв ще й побоювались ворожих засiдок. Воi верховинних племен славилися своiми хитрими пастками та засадними вмiннями. Тому на початку вирiшили: конче треба зловити дiв до того, як тi добiжать до скель.

У першi ранковi години ловичам бiглося зручно. Легко озброенi молодi куничi не вiдставали вiд мисливських псiв вовчоi породи – сiрих, мовчазних, невтомних. Пси вiдразу схопили слiд, що вiв на пiвденний захiд.

Облавникiв трохи збентежило те, що за всiма слiдовими знаками дiв бiгло три, а не чотири. Але за цю обставину вирiшили тимчасово забути. Тим бiльше що серед трьох мчала до скель найважливiша – як сказав iм уночi Дорош – втiкачка. Молодша онука Горана. Знатна туриця зi старого боярського роду. А ще з нею бiгла ii сука Навка. Рудий смух собаки залишився на тернових колючках.

На початку ловiв переслiдуваних вiд переслiдувачiв вiддiляло бiльш як пiвночi борзого бiгу.