Шлях Богомола. Імператор повені

Навiть на той майданчик, звiдки втiкачки щойно збiгли в долину. З нього iм нiчого не завадить першими ж пострiлами пришпилити ноги втiкачок до ринi. А тим, з малими луками, на позбавленому укрить просторi вiдбитись нiяк не виходило. Ситуацiя вимагала негайного рiшення.

– Гей, Риско, ти там жива? – крикнула Доброслава.

– Жива, – донеслося з корчiв.

– Тiкаймо до лiсу!

Не чекаючи вiдповiдi рудоi, дiвчата зiрвались зi своiх схованок й побiгли до води. Вони не озирались, вiдаючи шостим чуттям: руда бiжить за ними.

Доброслава за звуком вiдразу визначила: тепер у них летять важкi стрiли, з крицевими жалами. На iхнiй полiт висхiднi потоки повiтря майже не впливали.

«Тур Обойрiг, збережи плоть свою!» – згадала вона засновника роду i кинулась у воду. Затримала дихання, вiдчула, як стрiла пройшла мiж ногами, ледь пошкрябавши шкiру. За мить Доброслава вже лiзла довгим коренем до протилежного берега.

«Й кого ж ви так щедро обдаровуете, о боги!» – позаздрила ii спритностi Доброслава, заскочила за стовбур столiтнього дерева i подивилась: де там руда.

Риска вже дiсталась переплетеного корiння й ним дерлась на берег. Їi намокле волосся набуло кольору старого мухомора. На мокрому стегнi рудоi розпливалась кривава пляма.

«Ще в корчах пiдстрелили», – зрозумiла Доброслава, побачивши уламок ясеневого дроту, що стирчав з тiла рудоi.

Ворожа криця вжалила стовбур за два пальцi вiд обличчя Горановоi онуки, хижо завiбрував довгий дрiт. Вороги пристрiлялись, певно зайняли зручнiшу позицiю. Махнувши рукою Рисцi, Доброслава побiгла догори схилом. За мить старий, оброслий темно-зеленим моховинням та трутовиками, ялинковий стан вiдокремив утiкачок вiд ворожих стрiл. Проте, розумiли вони, нiщо не перешкоджало верховинцям переплисти рiку й продовжити переслiдування.

Якщо ж урахувати, що вороги йшли землею своiх богiв i предкiв, шансiв у втiкачок лишалося небагато.

Тому вони бiгли швидко. Навiть поранена Риска, тамуючи бiль, не вiдставала вiд подруг. Досвiдченi мисливицi, вони могли бiгти годинами, не збиваючи дихання. Й цього разу мисливський вишкiл дався взнаки. Дiвчата оббiгли першу гору, пiднялись крутосхилом на другу, вищу, й рушили далi.