Судний день

– Та ти закусюй, закусюй, пан тобi таких галушок не зварить… Пан тiльки березовою кашею годуе, що пiсля неi срака три днi пече.

– Годi блазнювати, – перервав мову запорожця Левченко. – Ходи з нами по-доброму.

Тим часом до Івана пiдiйшли його товаришi i стали позаду. Бондаренко проковтнув галушку, тодi кинув спересердя ложку.

– Навiть поiсти по-людськи не дадуть! І що ви за люди?! Нiби й земля нас одна породила, нiби й колискову мати одну спiвала, а рiдного брата у ложцi води втопити хочете…

– Гайдамака менi не брат…

– А хто ж? Лях? Пан? Певно, й самi до шляхетства пнетеся: там земелька, крiпаки…

– Нам воевода дав шаблю, аби ми людей захищали, – прохрипiв Левченко, котрого зухвалий тон запорожця уже почав виводити з рiвноваги.

– То чого ж ви тих посполитих не захистили у Богуславi, котрих орендар обдирав, а жовнiри до смертi забивали? Ех, не тим ви служите, хлопцi, не тим руку цiлуете…

Раптом Бондаренко вдихнув на повнi легенi i затяг:

Ой у лузi та й ще при березi

Червона калина.

Спородила молода дiвчина

Хоро… хорошого сина.

Люди пiдтримали – i скоро пiсня полинула над селом:

Було б тобi, моя рiдна мати,

Отих брiв не давати.

Було б тобi, моя рiдна мати,

Щастя, щастя, долю й дати.

Доспiвавши, запорожець знову взявся за сулiю, налив собi, а тодi потягнувся й до чарки Левченка, однак осавул схопив його за руку.

– Досить вже того. Вставай!

Бондаренко побагровiв, iх погляди схрестилися. Левченко враз вiдчув небезпеку, однак запорожець нiчого зробити не встиг: втрутився один з весiльних дядькiв:

– А чого ж ви, хлопцi, присiкалися до чоловiка? Сидить собi – i хлiб споживае…

– Атож, – погодилася котрась iз жiнок.

Іван вiдпустив руку Бондаренка, пiдвiвся. Гостi також повставали i посунули на козакiв.

– Люди добрi, – гукнув Левченко. – Цей чоловiк – запорожець i гайдамака Іван Бондаренко!

– То й що! – почулося у вiдповiдь.

– Який же вiн гайдамака? Кого вiн вбив, кого зарiзав?

– Он, сусiдська шляхта села палить, тож iдiть iх лапайте!

– А титаря?! Титяря млiiвського як закатували сволоцюги?! І хто за це вiдповiв?

– Пани обдирають нас, а гайдамаки – помагають, тож i ми за них станемо!

– Не дамо!!!

Люди заговорили враз в один голос, тому Левченко зрозумiв, що сперечатися з ними годi.

– Це не той, брате, Бондаренко, котрого ми шукаемо. Тамтой – харциз i розбiйник, а цей оно – добродiй. Краще нам iти звiдси.