Судний день

Якщо магнатiв дотиснути, а вони, як пружина, почнуть випрямлятися, пiдiйматися, вставати, король не витримае, злякаеться i покличе на допомогу Катерину, а та введе вiйська.

Звичайно, Європа i Туреччина стануть дибки. Окупацiя, можливо, i не буде довгою, але Росiя за цей час встигне взяти участь у перерозподiлi майна, землi, урядових посад, росiйськi дворяни заведуть родиннi стосунки з польськими магнатами. Імперiя виграе немало, не кажучи вже про кожного з цих панiв, якi зiбралися тут. Хоча про особистi iнтереси не було прийнято говорити вголос, бо, як вiдомо, на Сибiру багатства були нi до чого.

Останнiм цвяхом, забитим у труну магнатського самоуправства, мав бути трактат, винесений на сейм. У його статтях права православних зрiвнювалися з правами католикiв. Споконвiку у шляхетськiй Польщi католицька вiра була панiвною, на нiй трималися шляхетськi вольностi i нiхто й нiколи не смiв замахнутися на це. Тепер це мало спровокувати бунт, справжню шляхетську бурю.

Нарештi вступив у розмову i генерал:

– Дозвольте запевнити панство, що армiя ii величностi царицi-матiнки готова кинутися в бiй з ворогами на перший заклик iмператрицi.

Ми за лiченi днi зможемо змести опiр повстанцiв i захопити Правобережжя.

Всi знову притихли, лише було чути, як черговий шар пiсля удару фаворита покотився по столi i упав у лузу.

– Чудовий удар, чи не так, панове?

Його не чули.

– Панове, ми не передбачили одного, – встряв у розмову прокурор. – А якщо тамтешнi мужики, з наступом наших вiйськ, ударять iм у спину.

Якщо православнi захочуть лишитися з поляками, налякавшись нас. Ото був би скандал: проти нас виступили тi, кого ми прийшли захищати!

Князь замислився.

– Навряд, але все може статися. Тi черкаси – люди буйнi. Думаю, щоб забезпечитися, пошлемо iм грамоту. Пообiцяемо свободу, пiдтримку, ще щось…

Тут у розмову вступив граф.

– Осмiлююся запропонувати достойного кандидата, якому можна вручити грамоту i який розповсюдить ii серед тамтешнього населення.

Це iгумен одного православного монастиря на пограниччi. Звичайно, вiйська за собою вiн не поведе, але тi розбiйники його дуже поважають. Вiн уже кiлька рокiв добиваеться рiвноправ’я православних з католиками. Шляхта давно уже полюе за ним, монастир кiлька разiв пiддавався наiздам, але iгумен нiяк не може заспокоiтися. Два роки тому вiн був у Петербурзi. Їi величнiсть приймала й вiдпускала його з великими почестями.