Судний день

– Слухаю вас…

Стась мить подумав, з чого би то почати, а тодi заговорив:

– Часи зараз настали неспокiйнi…

– Ви про гайдамакiв? Та щось не чути…

– І про гайдамакiв, i про сволоту рiзну, що тиняеться лiсами, бо працювати не хоче. Та й пани часом шарпаються мiж собою. А вiйсько ж у нас самi знаете яке: не так нас захищае, скiльки вiд нього самого захищатися треба. Нi дисциплiни, нi порядку – геть жовнiрство вiд рук вiдбилося… Одним словом, осавуле, мусимо самi подбати за свою безпеку, а воевода нам у тому допоможе.

– Ви про мiлiцiю козацьку? – живо перепитав Якименко.

– А чого б нi? Кiлька десяткiв хлопiв можемо набрати, аби лише кiнь та шабля. Інше – вiд воеводи. Обiцяв, що вiд повинностей звiльнить, та й платню добру дасть…

Очi у Якименка засяяли.

– А й справдi: чого б нi. Тiльки де нам взяти таких… бойових?

– Дайте спокiй, пане осавуле… То лише так, для постраху. Тут скоро багато в кого закiнчуються термiни латифундiй, тож тих осадникiв треба буде перевести iз козакiв у пiдданi.

Самi розумiете, пане осавуле, що вони на таке не пiдуть, почнуть бунтувати. Для того i будуть козаки, аби таких незадоволених вгомонити.

– Дати в морду, – по-своему зрозумiв осавул. – Ну, це ми вмiемо. Головне, щоби грошi вчасно йшли…

Вони пiшли назад, ще про щось перемовляючись, нарештi орендар махнув рукою на прощання i поiхав геть.

Потираючи руки, Якименко повертався до столу: за таку гарну новину можна й хильнути добру чарочку.

А що, тепер окрiм того, що вiн, Якименко, е панським прикажчиком, котрий мае доступ до панського майна, то ще й буде ротмiстром панськоi корогви надвiрних козакiв. Іншими словами, у його руках опиняться не лише панськi грошi, але й панська озброена сила.

Перед тим як продовжити обiд, осавул ще раз вирiшив зазирнути за хлопами. Працювали. Раптом погляд осавула зупинився на старшiй жiнцi, що пересiювала зерно у великому ситi.

Бондариха. При згадцi про ii сина у Якименка завжди йшов мороз поза шкiрою.

– Ну нiчого… Тепер нехай лише з’явиться тута…

Варшава, лютий 1768 року

Князь був присутнiй на цьогорiчному сеймi, який тягнувся ось уже три мiсяцi вiд першого його дня. Цього разу вiн особисто робив доповiдь перед сенаторами стоячи. Зал шумiв. Маршалок сейму насилу вгамував розбурханих сенаторiв, тi посiдали на мiсця, i слово знову надали росiйському послу.