Судний день

Сердешний Данило не давався, та проти них був безсилий: жар страшним вогнем запiк ноги. Титар закричав дико. Вiн не був таким, як Харко, котрий терпiв так, що навiть не застогнав на допитi. Цей блаженний чоловiк кричав i качався по пiдлозi.

– Господи, Матiнко Божа, поможiть, збавте!!!

– Заткни пащеку, терпи, як чоловiк! – гукала шляхта.

– Говори, паскуднику, кажи, де заховав скарби, бо тут тобi i смерть.

– Гей, панове, жар остиг, насипте-но йому ще, тiльки дивiться, щоб не сконав передчасно.

Так i мучили шляхтичi нещасного титаря. Вороновичу все бiльше уривався терпець. Вiн все частiше поглядав через вiконце на майдан, де все ще чекали люди на мшу, але скидалося на те, що замiсть церковноi служби вони сьогоднi побачать страту.

– Усе дарма. Тягнiть його на майдан – стратимо iншим на острах.

– Паля чи шнурок? – уточнив один зi шляхтичiв.

– Панове, цей чоловiк брав своiми нечестивими руками Святi Дари, винiс iх iз храму Божого, чим осквернив його навiки.

Що належиться такому святотатнику?

Шляхтичi розумiючи закивали.

Його не привели – притягли на майдан: попеченi ноги не могли рухатися.

– Господи, людоньки, чоловiка вбивають! – залементувала якась жiнка.

– Ми не вбиваемо нiкого, а робимо правосуддя, – це перед людьми став самий голосистий шляхтич. Вiн вже знав, що мав казати. Чоловiка, котрого не можна зламати, то хоч осквернити його пам’ять. – Ця людина вкрала з церкви Святi Дари, вiн богохульник. Адже ви знаете, що нiхто, крiм отця, не мае права до них торкатися! А вiн, хам, горiлку iз священноi чашi у корчмi пив, потiм, як каса закiнчилася, жиду Святi Дари на горiлку помiняв.

Це правда: вiн зiзнався на допитi. А ще нахвалявся п’яний, що вiн вище за попа! Цей чоловiк навiки осквернив святий храм! За це ми засудили цього богохульника до страти.

Натовп затих. Раптом почулося з одного кiнця:

– Неправда це!

– Брехня! – почулося з iншого. Натовп зашумiв. Воронович пальнув з пiстоля вгору.

Притихли. Заговорив сам ротмiстр:

– Я не збираюся терпiти бунту й непокори. Цей чоловiк богохульник i бунтар – вiн прийме зараз на ваших очах очищення. Очищення вогнем. А ви глядiть i думайте: щоби ще гiрше не заплакали, коли таким же вогнем спалахнуть вашi стоги, хлiви та хати!

Запала гробова мовчанка. Тим часом жовнiри закопали у землю стовп, а титарю обмотали руки по лiкоть просмоленим клоччям. Його прив’язали до стовпа.