Ворошиловград

В будинках жили переважно робiтники з невеличких навколишнiх заводiв – великих пiдприемств у мiстi не було, залiзничники, рiзна iнтелiгентська шлоiбень – вчителi, конторники, також вiйськовослужбовцi (мiй тато, наприклад), ну i комсомольськi кадри, перспективна молодь, так би мовити. Коча, наскiльки я пам'ятаю, пiдселився до нас пiзнiше, але на районi жив, здаеться, завжди. Вiн належав саме до перспективноi молодi, рiс без батькiв, уже в школi мав проблеми з правоохоронними органами, поступово стаючи грозою мiкрорайону.

Мiкрорайон у сiмдесятi лише будувався, тому бурхлива юнiсть Кочi припала на iнтенсивний розвиток усiеi цiеi комунальноi iнфраструктури – Коча грабував новi гастрономи, виносив щойно вiдкритi кiоски з пресою, залiзав уночi до недобудованого загсу, загалом iшов у ногу з часом. Правоохороннi органи, виявивши повне безсилля, здали Кочу комсомолу на поруки. Комсомол чомусь вирiшив, що Коча не цiлком утрачений для комунiстичноi молодi кадр, i взявся його перековувати. Для початку влаштували його в петеу. Звiдти Коча на другий тиждень навчання винiс токарний верстат, i його змушенi були вiдрахувати. Потусивши на районi рiк чи пiвтора, загримiв до збройних сил. Служив у стройбатi пiд Житомиром, проте додому повернувся з наколками ВДВ. Це був його зоряний час. По району Коча ходив у погонах i бив усiх, кого не пiзнавав. Ми, пацани, Кочею захоплювались, вiн був для нас поганим прикладом. Комсомол зробив останню жалюгiдну спробу поборотись за Кочину душу й подарував йому однокiмнатну квартиру в сусiдньому з нами будинку. Коча в'iхав i вiдразу ж влаштував у себе вдома гнiздо розпусти. Через його квартиру на початку вiсiмдесятих пройшла вся прогресивна молодь району – хлопчики тут набували мужностi, дiвчатка – досвiду. Сам Коча все бiльше пив, i розпад краiни пройшов поза його увагою. Наприкiнцi вiсiмдесятих, коли в мiстi з'явився серiйний убивця, влада та правоохороннi органи пiдозрювали в цьому Кочу. Проте арештувати його не наважувались, оскiльки просто боялись. Сусiди теж були переконанi, що це Коча гвалтуе зоряними запашними ночами працiвниць молокозаводу, протинаючи iх потiм гострим металевим предметом. Чоловiки його за це поважали, жiнкам вiн подобався. На початку дев'яностих, оскiльки комсомолу вже не було, справу в своi руки знову мусили взяти правоохороннi органи. Одного разу, перебуваючи в тривалому веселому загулi, Коча пiдпалив рекламний щит щойно утвореного акцiонерного товариства, що й стало останньою краплею народного терпiння.