Ворошиловград

– Краще кардан менi привези.

– Ти будеш робити це з карданом?

– Мудак, – сказав Льолiк i поклав слухавку.

Дiвчинка провела мене на вулицю.

– Дякую, – сказав я iй.

– Нема за що. Передавай привiт брату.

– Вiн десь поiхав.

– А ти – теж десь поiдеш?

– А ти хочеш, щоб я залишився?

– Потрiбен ти менi, – дiвчинка говорила спокiйно й розважливо.

– Тобi тут самiй не страшно?

– Не страшно, – сказала вона. – Іди. А то пса на тебе спущу.

Я дiйшов до ворiт, зупинився. Визираючи у вiкно, вона сторожко дивилась менi услiд.

Я помахав iй рукою. Зрозумiвши, що ii викрито, дiвчинка засмiялась i помахала у вiдповiдь. Потiм швидким несподiваним рухом задерла на грудях майку, показавши все, що в неi там було. Втiм, уже наступноi митi зникла. Я не повiрив своiм очам, постояв, чекаючи, чи не з'явиться вона знову. Але ii не було. Яка дивна, подумав я i пiшов назад.

* * *

Трудовi буднi були в розпалi. Коча напiвлежав на крiслi з катапультою i солодко спав, затиснувши праву долоню худими ногами.

Я пiшов у гараж. Травмований, голий до пояса, мокрий i незадовлении усiм на свiтi, крутився довкола пiдвiшеного залiза, час вiд часу штовхаючи його своiм животом. Побачивши мене, махнув рукою, витер пiт iз чола i вирiшив зробити перекур.

– Додзвонився?

– Ага. Завтра поiду.

– Ну-ну, – Травмований дивився на мене суворо.

– Шур, – перевiв я розмову. – Що це за старшокласниця там, на вежi?

– Катя? – Очi Травмованого враз узялися теплою мрiйливою плiвкою, а на повнуватих устах з'явилась батькiвська посмiшка.

 – Що вона казала?

– Нiчого не казала. Хороша дiвчина. Скромна.

– Тримайся вiд неi подалi, – миролюбиво сказав Травмований. – А то знаю я вас.

– Вона працюе там?

– ii тато працюе. А вона йому обiди носить.

– Червона Шапочка прямо.

– Що?

– Нiчого.

– Германе, – раптом запитав Травмований. – Ти ким працюеш?

– Незалежним експертом, – вiдповiв я.

– І що ти робиш?

– Як тобi сказати? Нiчого.

– Знаеш, Германе, – подивився на мене Травмований.

 – Я тобi не вiрю. Ти вже вибач, але я тобi скажу, як думаю.

– Валяй.

– Не вiрю я тобi, одним словом. Кинеш ти нас. Тому що тобi все це на хуй не потрiбно. І Кочi теж на хуй не потрiбно. Ти навiть не знаеш, чим ти займаешся. Ось брат твiй – вiн зовсiм iнший.

– Ну так що ж вiн поiхав?

– Яка рiзниця?

– Велика рiзниця. Хто це приiздив, на джипi?

– Боiшся?

– Чого менi боятись?

– Боiшся-боiшся, я ж бачу. І Коча iх боiться.