Ворошиловград

Пiдiйшов до огорожi, котра тяглася довкола телевежi. На воротах було написано «Вхiд заборонено». Проте самi ворота були вiдчиненi. Пройшов на подвiр'я. Дорiжка вела до одноповерхового примiщення, в якому, очевидно, i знаходився пульт керування, чи що там е на телевежах. Сама вежа стояла вiддалiк, обсаджена квiтами та обплетена колючим дротом. З-за рогу вибiгла стара вiвчарка, пiдiйшла, лiниво обнюхала мое взуття й пiшла своiм шляхом. Жодноi людини. Навiть якщо припустити, що за телевiзiйнi трансляцii тут вiдповiдала вiвчарка, обов'язками своiми вона вiдверто нехтувала.

Я постояв, почекав, доки хтось вийде, i, не дочекавшись, пiдiйшов до будинку. Дверi були зачиненi. Я постукав. Нiхто, ясна рiч, не вiдповiв. Пiдiйшов до вiкна, зазирнув. Було темно i порожньо. Раптом зсередини виринуло обличчя. Я злякано вiдступив назад. Обличчя враз зникло, почулись кроки, дверi вiдчинились, на порозi стояла дiвчинка рокiв шiстнадцяти. Мала коротко пiдстрижене чорне волосся, великi сiрi очi й пластмасовi сережки у вухах. Була на нiй свiтла коротка майка й джинсова спiдничка. На ногах мала легкi сандалi.

– Привiт, – сказала.

– Привiт, – вiдповiв я. – Я Герман. Із бензозаправки.

– Герман? – перепитала вона. – Ти брат Юри?

– Ти його знаеш?

– Тут усi всiх знають, – пояснила вона.

– У вас телефон е? Менi зателефонувати треба, а у нас вiдiмкнули. Коча говорить – за несплату.

– Знову цей Коча, – сказала дiвчинка й вiдступила вбiк, пропускаючи мене.

Я пройшов коридором, потрапив до кiмнати з лiжком пiд однiею стiною та столом пiд iншою.

На столi стояв телефон. Дiвчинка зайшла слiдом, стала на порозi, уважно слiдкуючи за мною.

– Можна? – запитав я.

– Давай, – вiдповiла вона. З кiмнати, втiм, не вийшла.

Я взяв слухавку, набрав свiй домашнiй.

– Да, – незадоволеним голосом сказав Льолiк.

– Привiт, це я.

– Ти де? – запитав Льолiк.

– Я в брата, все нормально. Ви як доiхали?

– Хуйово доiхали. Борю вкачало, ледве довiз.

– Ну, тепер все гаразд?

– Да, нормально.

Ти коли будеш?

– Слухай, братело, тут така штука – я ще на день залишусь. Треба завтра з бухгалтером зустрiтись. – Дiвчинка за спиною мугикнула. – Так що буду у вiвторок. Скажеш Борi, добре?

– Ну, не знаю. Може, ти сам йому скажеш?

– Та ладно, давай пiдстрахуй. Домовились?

– Ти б поговорив iз Борею, а? Щоб проблем не було.

– Та якi проблеми, Льолiк? Не вйобуйся. Друзям треба довiряти.

– Ну, ладно.

– А я тобi бабу привезу. Гумову.