Ворошиловград

– Коча, що там у вас сталось?

– Гер, ти ж мене знаеш, – зашипiв Коча, – я в його бiзнес не лiз. Вiн менi не пояснював. Просто взяв i увалив. А я, дружище, сам не потягну. Ти би приiхав сюди, на мiсцi розiбрався, а?

– В чому розiбрався?

– Ну, я не знаю, може, вiн тобi щось говорив.

– Коча, я не бачив його пiвроку.

– Ну, я не знаю, – зовсiм розгубився Коча. – Гер, дружище, ти приiдь, бо я сам ну нiяк, ти правильно мене зрозумiй.

– Коча, що ти крутиш? – запитав я нарештi. – Скажи нормально, що там у вас сталось.

– Да все нормально, Гер, – Коча закашлявся, – все нормальок. Коротше, я тобi сказав, а ти вже дивись. А я пiшов, у мене клiенти. Давай, дружище, давай. – Коча кинув слухавку.

Клiенти у нього, подумав я. О п'ятiй ранку.

* * *

Ми винаймали двi кiмнати в старiй виселенiй комуналцi, в самому центрi, в тихому дворi, засадженому липами. Льолiк займав прохiдну кiмнату, ближче до коридора, я жив у дальнiй, з якоi був вихiд на балкон. Решта кiмнат комуналки були наглухо зачиненi. Що ховалося за дверима – нiхто не знав. Кiмнати нам здавав старий запеклий пенсiонер, колишнiй iнкасатор Федiр Михайлович. Я його називав Достоевським. У дев'яностих вони з дружиною вирiшили виiхати в емiграцiю, i Федiр Михайлович виправив собi паспорт. Але, отримавши на руки новi документи, раптом передумав кудись iхати, вирiшивши, що саме тепер час починати нове життя. Так що до емiграцii дружина поiхала сама, а вiн залишився в Харковi нiбито стерегти квартиру. Вiдчувши свободу, Федiр Михайлович здав кiмнати нам, а сам переховувався десь на конспiративних квартирах. Кухня, коридори i навiть ванна цього напiвзруйнованого помешкання були забитi довоенними меблями, потрiпаними книгами та стосами журналу «Огонек». На столах, стiльцях i просто на пiдлозi було звалено посуд та кольорове дрантя, до якого Федiр Михайлович ставився нiжно i викидати не дозволяв. Ми не викидали, тож до чужого мотлоху додався ще й наш. Шафки, полицi й шухляди столу на кухнi були заставленi темними пляшками та слоiками, в яких спалахували олiя та мед, оцет i червоне вино, що в ньому ми гасили недопалки. Столом перекочувались волоськi горiхи й мiднi монети, пивнi корки й гудзики вiд армiйських шинель, з люстри звисали старi краватки Федора Михайловича.