Ворошиловград

– Можна просто Герман, – перебив я його.

– Так-так, звичайно, – погодився Нiколаiч. – Я хотiв iз вами поговорити.

– Давайте поговоримо.

– Давайте.

– Я не проти.

– Прекрасно. Коля! – крикнув Нiколаiч. Ми саме виiхали на мiст. Посеред мосту Коля раптом зупинився i вимкнув двигун. Запала тиша.

– Ну, як вам тут у нас? – запитав Нiколаiч, так нiби ми й не стояли посеред дороги.

– Нормально, – вiдповiв я невпевнено. – Скучив за рiдними мiсцями. Ми що, далi не поiдемо? – визирнув у вiкно.

– Нi-нi, – заспокоiв Нiколаiч, – ми вас вiдвеземо, куди вам треба.

Ви взагалi надовго приiхали?

– Не знаю, – вiдповiв я, починаючи нервувати. – Видно буде. Брат поiхав, знаете…

– Знаю, – вставив Нiколаiч. – Ми з Юрiем Сергiйовичем, з Юрою, – подивився вiн на мене, – були в партнерських стосунках.

– Це добре, – сказав я невпевнено.

– Це прекрасно, – погодився Нiколаiч. – Що може бути краще за партнерськi стосунки?

– Не знаю, – чесно признався я.

– Не знаете?

– Не знаю.

– І я не знаю, – раптом зiзнався Нiколаiч.

Позаду нас зупинився молоковоз. Водiй засигналив. За молоковозом, я помiтив, пiд'iжджала ще якась вантажiвка. – Коля! – знову крикнув Нiколаiч.

Коля вистрибнув iз машини й лiниво пiшов у бiк молоковоза. Пiдiйшов, пiднявся на пiднiжку, просунув до водiя у вiдчинене вiкно свою велику голову, щось сказав. Водiй заглушив машину. Коля зiскочив на асфальт i пiшов до вантажiвки.

– Ось до чого я веду, Германе, – продовжив Нiколаiч, – ви людина молода, енергiйна.

У вас багато амбiцiй. Менi б особисто хотiлось, щоби у нас iз вами теж склались добрi партнерськi стосунки. Як ви гадаете?

– Це було б прекрасно, – погодився я.

– Не знаю, говорила вам Ольга Михайлiвна чи нi, але ми зацiкавленi в придбаннi вашого бiзнесу. Розумiете?

– Розумiю.

– Ось, це добре, що ви мене розумiете. З братом вашим, Юрою, ми не встигли домовитись…

– Чому?

– Ну, розумiете, ми не встигли утрясти всi нюанси.

– Ну, ось вiн повернеться – утрясете.

– А коли вiн повернеться? – прискiпливо поглянув на мене Нiколаiч.

– Не знаю. Сподiваюся, скоро.

– А якщо не повернеться?

– Ну як це не повернеться?

– Ну, так. Якщо так складеться.

– Не говорiть дурниць, Нiколай Нiколаiч, – сказав я. – Це його бiзнес, i вiн обов'язково повернеться. Я нiчого продавати не збираюсь.

За нами вишикувалась колона машин. Тi, хто iхав назустрiч, зупинялись, питаючи Колю, чи все гаразд. Коля щось говорив, i машини швидко вiд'iжджали.