Маленький принц. Ілюстроване видання

Зазнавши невдачi з малюнками № 1 та № 2, я геть зневiрився у собi. Дорослi нiколи нiчого не можуть збагнути самотужки, а дiти втомлюються без перестанку iм все розтлумачувати.

Отже, менi довелося обрати собi iнше ремесло, i я вивчився на льотчика. Я облетiв майже цiлий свiт. І географiя, по правдi сказати, стала менi у пригодi. Я вмiв з першого погляду вiдрiзнити Китай вiд Аризони. Це дуже корисно, якщо вночi заблукаеш.

За свое життя я зустрiчав чимало всяких серйозних людей. Я довго жив серед дорослих. Я бачив iх зовсiм близько.

І вiд цього, зiзнаюся, не став думати про них краще.

Коли я зустрiчав дорослу людину, яка здавався менi розумнiшою i кмiтливiшою за iнших, я показував iй свiй малюнок № 1 – я його зберiг. Але доросла людина незмiнно вiдповiдала менi: «це капелюх», i я вже не говорив з нею нi про полозiв, нi про незайманi лiси, нi про зорi. Я пристосовувався до понять свiту дорослих. Я говорив з ними про гру в бридж i гольф, про полiтику i краватки. I дорослi тiшилися, що познайомитися з такою розважливою людиною.

II

Так я i жив на самотi, i не було менi з ким погомонiти i розрадити душу. Аж ось шiсть рокiв тому довелося менi зробити вимушену посадку у Сахарi. Щось зламалося в моторi мого лiтака. Зi мною не було нi механiка, нi пасажирiв, i я вирiшив, що спробую сам все виправити, хоч це i нелегко. Менi мав або полагодити мотор, або загинути. Води у мене було ледь на тиждень.

Першого вечора я заснув на пiску в пустелi за тисячi миль вiд житла. Людина, що зазнала лиха i загубилася на плоту посеред океану, i та була менш самотньою.

Уявiть мое здивування, коли на свiтанку мене розбудив чийсь тоненький голосок. Вiн сказав:

– Будь ласка… Намалюй менi баранця!

– Що?…

– Намалюй менi баранця…

Я схопився, наче надi мною грянув грiм. Протер очi. Почав оглядатися навколо. І бачу – стоiть незвичайний малюк i серйозно мене розглядае. Ось найкращий його портрет, який менi пощастило згодом намалювати. Але на моему малюнку вiн, звiсно, далеко не такий гарний, яким був насправдi.

Та це не моя провина. Коли менi було шiсть рокiв, дорослi переконали мене, що художника з мене не вийде, i я нiчого не навчився малювати, крiм удавiв – зовнi i зсередини.

Отже, я на все око спостерiгав за цим видiнням. Не забудьте, я знаходився за тридев'ять земель вiд людського житла. А тим часом було зовсiм не схоже, щоб це хлоп'я заблукало або було до смертi втомлене i налякане, або вмирае вiд голоду i спраги.