Синдром зародка

Але як ii знайти?

Не вийде ж вона на вулицю i не заволае на всю свою котячу горлянку: «Оу, чоловiк моеi мрii, ти де? Я тут чекаю тебе, не дочекаюся, де ти, коханий, дорогий, единий. Виймай, нарештi, з вух банани, навушники або «чим там тобi iх позакладало». І почуй мене! Я тут!»

Звiсно, не вийде i не закричить, це ясно. Хоча для моеi непередбачуваноi подруги це цiлком можливо. Ось прибiгла ж серед ночi. Руками розмахуе, про любов репетуе. Тобто правда хоче кохати.

Але хто ж iй не дае?

Менi було цiкаво дiзнатися, якою же вона бачить свою спорiднену душу, ту, що врятуе ii вiд життевих негараздiв.

Вона спробувала пояснити. Але образ коханого був занадто туманним.

– Як же шукати, коли не знаеш, хто тобi потрiбен? – запитую я.

– Та я про це ще й не думала, це не так важливо, спочатку потрiбно визначитися концептуально, – знаходить вона вiдповiдь, мов сiдае на свого балакучого коника.

А хто iй потрiбен, хiба неясно. Порядний недурний чоловiк з добрим характером, який подружився б з ii дiтьми.

Але ж де його знайдеш?

До того ж планка у неi пiсля розлучення чомусь пiднялася. Хоч i шансiв поменшало, вона не бажала бути навiть стовбовою дворянкою, тiльки володаркою морською.

– Слухай, Лiзо, тобi не можна покладати таку шалену надiю на якогось рятiвника. Раптом ти не вiдшукаеш його. А?

– Тодi я вийду на балкон и стрибну з четвертого поверху. Як гадаеш, виживу? – вона засмiялася.

– Іди додому, вранцi розберемося.

5

Якось перед сном Лiза занурилася у вивчення захоплюючоi книги, нiби випадково купленоi нею в переходi.

Бестселер називався генiально i просто: «Як знайти чоловiка своеi мрii». Якраз те, що потрiбно кожнiй жiнцi, навiть якщо вона вiдкрито про це говорить тiльки найближчiй подрузi.

Занурившись у читання, Лiза вiдчула, як простiр навколо хвилююче завiбрував, окреслюючи перспективи – неяснi силуети чоловiчих фiгур, витканих з невагомих ниток слухняною фантазii…

У цей самий момент пролунав дзвiнок у дверi. «Хто це так пiзно?» – невдоволено подумала полуночниця i обережно глянула в дверне вiчко.

У довгому коридорi стояла суцiльна темрява. Дзвiнок повторився.

– Хто там? – несмiливо запитала Лiза.

– Вiдкрийте, будь ласка. Це ваш сусiд з 26 квартири. Я впустив ключа. А тут така темрява. Обнишпорив все навколо. Нiчого не можу знайти. Ви не знаете, хто це стягнув лампочку?

– Це не я! – поспiшила виправдатися ii внутрiшня школярка.

За дверима почувся смiх.

– Зрозумiло, не ви.