Черниговка. Исторические портреты

Полковники тотчас приказали возвратить Дорошенку «лист» перехваченный и препроводить Мотовила в Чигирин, а Вуеховича и Тарасенка отправили к Косагову, от которого те уехали в главный обоз к Самойловичу и Ромодановскому.

Между тем новый хоружий черниговской полковой сотни сидел в доме Вуеховича, которого мать, по приказанию сына, угощала со всевозможным хлебосольством. К концу дня сказали Молявке, что его зовет гетман. Он вышел за ворота двора Вуеховича, но там ожидали его Яненченко и приятель последнего, бывший медведовский сотник Губарь.

Яненченко сказал Молявке:

– Ти пiймав Мотовила?

– Я, – ответил Молявка. – Я вже повiдав самому ясновельможному.

– Чи ти козак правдивий, чи, може, московський шпиг? – спрашивали его.

– Я – козак правдивий! – отвечал Молявка.

– Так слухай, – сказал Яненченко, – не всi у нас такi ледащi, як наш гетьман, що старого бабського черевика не варт. Не над козаками йому гетьмановати, а свинi пасти. Без Дорошенка знайдемо собi iншого гетьмана.

Чутка у нас права, що турський цар, довiдавшись про Дорошенкову зраду, нарiк гетьманом сина славноi пам’ятi Богдана Хмельницького Юрася, пожаловав його князем Малоросiйськоi Украiни, i велiв одягнуть його у каптан i берет йому дати. Ми до його пристанем, коли з’явиться з турським незвитяжоним вiйськом. Людей хоробрих, розумних i сталих нам треба. Вiдпокутуй вину свою, що вхопив нашого чоловiка в неволю. Приставай до нас. Зоставайся з нами, вiдступись од московського царя i присягни служить Богданову сину. А коли не захочеш так учинити – свiту божого бiльш не побачиш! Тут зараз тебе i смерть постигне.

– Не те, що до вас пристану, – отвечал Молявка, – а намагаюсь наших полчан чернiговських i других, як прилучиться, вiдвернуть од регiменту Самойловичевого.

– А брешеш, сучий сину! – сказал Губарь. – 3 ляку за свою душу нам се ти кажеш! Вiдкiля се воно так сталось, що позавчора, слугуючи вiрно гетьмановi-поповичевi, ти полонив нашого чоловiка, а сьогоднi вже едноi думки з нами став.

Брехня, брехня, не пiддуриш нас! Думаеш як-небудь вишмигнуть вiд нас, а потiм доведеш про нас!

– Нi, панове, – отвечал Молявка, – не хочу вас пiддурювать, з щирого серця вам кажу. Хiба, ви думаете, у нас на лiвому боцi забули про батька нашого Богдана? Хiба тодi про його забудуть, як уже нi одного козака там не зостанеться! Поки свiт сонця – пам’ятатимуть i згадуватимуть його, i синовi його слуговати радi будуть мало не всi.