Черниговка. Исторические портреты

У нас якби просто ректи: отступiться од царя да приставайте до турка або до ляха, то правда – мало б знайшлось охiтних. Або так сказати: вiдречiться од регiменту Самойловичевого, нехай буде вашим гетьманом Дорошенко, або Ханенко, або хто iнший, хоч би хто з ваших мостей, то ледве би на те пристало багато. А Хмельницького iмено – велике то слово! Тим i я, панове, як тiльки сказали ви, що турецький цар наставляе Хмельниченка не тiльки що гетьманом, а ще князем, зараз бог зна як зрадiв i з першого слова сказав, що хочу йому вiрно слуговати! У нас, панове, давно така гадка мiж народом ходить, що коли-небудь прийде Юрко Хмельниченко вiдбирати свою батькiвщину, i тодi всi до його пристануть, i вся Украйна поеднаеться, i не буде над нами нiякого чужого пановання, нi московського, нi лядського, а свое власне буде, i усiм лихам кiнець прийде, i щастя Бог дасть людям своiм.

– Якби ми про Хмельниченка тобi не сказали, то б таки ти усе згодився мальованим способом на всяку нашу думку, аби тiльки вiд нас вирваться.

Бо ми тобi сказали, що смерть постигне тебе, коли не згодишся, – заметил Губарь.

– Ми тебе тiльки так дражнимо, а ми тебе зараз поведем та розкажемо тебе розстрiляти як московського шпига.

– Не злякався я, бо на те я козак, – говорил Молявка. – Чи можна козаковi смертi боятись? На тiм козацьке життя стоiть, що видюща смерть у його на кожнiм кроку. Не вiрите менi – ведiть розстрiляйте. Коли-небудь умирати треба. Хоч десять лiт, хоч двадцять – а все-таки коли-небудь смерть прийде.

Вiчно не житиму. Розстрiляйте мене, коли не вiрите, а я вам правду сказав: як ви мене питали, так я вам i казав, як думаю. Я перед вами на святiм хрестi i на Євангелii присягнусь, що вiрно слугуватиму Богданову синовi. А не вiрите, розстрiляйте мене.

– Губарю! – сказал Яненченко, – поклич Остаматенка. Нехай перед нами трьома присягу виконае. Люди нам потрiбнi.

Губарь быстро побежал. Молявка стоял молча в раздумье, ожидая своей судьбы.

Яненченко первый прервал молчание и начал бранить Дорошенка.

Молявка только слушал. Скоро воротился Губарь с новым лицом, в котором Молявка узнал того самого канцеляриста, который в первый приход в Чигирин сообщил ему, по приказанию Вуеховича, о Мотовиле. Молявка тотчас смекнул, что у этих господ, от которых теперь зависела его участь, что-то между собою не ладно и один под другим роет яму.

– Сей козак до нашоi думки пристае i хоче нам в пригодi стати, – сказал Яненченко.