Черниговка. Исторические портреты

Тiльки тому перешкодою було те, що православний цар не приймав нас, а розказовав нам, щоб ми покорнi були ляхам. А ми пiд ляхами буть не хотiли, i згодиться з ними нам нiяк не можна було, бо ляхи велце зрадливi люде i на змовi своiй не стоять. До того ж старшина наша не вся змовлялась на тiм, щоб одностайно царевi слуговать i покiрними буть, боячись за своi вольностi. Торiк, як самi знаете, присягали ми на вiру православному царевi перед кошовим запорозьким Сiрком, але царському пресвiтлому величеству тая наша присяга не приймовна, i тепер посилае православний цар свою вiйськову силу, щоб ми присягли перед гетьманом Іваном Самойловичем i царським боярином князем Григорiем Ромодановським i перед ними з себе гетьманство свое зложили.

Биться нам не годиться, да i нi з ким до бою стати. Покладаймось цале на ласку царського пресвiтлого величества з тим едине варунком, щоб нас при нашiм бiдолашнiм житii i при нашiй щуплiй худобi зоставили. Така моя думка, панове громадо!

– Згода, згода! – раздалось множество голосов.

– Нема згоди! – раздался в толпе один резкий голос, а за ним голосов двадцать, как эхо, повторили: – Нема згоди!

– Хто кричить «нема згоди», нехай вийде i скаже: що ж нам дiяти i куди обернутись? – сказал Дорошенко.

– Пiд турком леш буде! – закричал кто-то.

– А чому до ляхiв не послати? – раздался голос Шульги.

– К чортовому батьковi ляхiв! – крикнул брацлавский полковник Булюбаш. – Хто ще скаже, щоб нам коритись ляхам, того ми каменюками поб’емо!

– Ляхи нашi прирожденнi вороги! – кричали другие.

– Краще чортовi коритись, нiж ляховi! – повторяли иные. – Нема з ляхами згоди й довiку, до суду не буде!

– Я бачу, – сказал Дорошенко, – що все велике множество чигиринського люду хоче покоритися волi православного монархи, царського пресвiтлого величества. Так я поiду до гетьмана Самойловича, поклонюсь йому i здам свое гетьманство, випрохавши тiльки, щоб вас з осель ваших гвалтом не виводили. А сам куди розкажуть менi iхать, туди й поiду. Простiть мене, братiя, аще в чiм яко чоловiк прогрiшився проти вас всiх в ббець i проти кожного особно; i я всiх тих прощаю, аще хто проти мене зло мислив!

– Нехай Бог тебе покривае своiми святими крилами! – провозгласила толпа.

Священники в ризах вышли со крестами в руках. Понесли вперед Евангелия, образа, хоругви. Дорошенко сошел со своего коня и сел в поданную колясу. Многие видели, что у него на глазах сверкали выступившие слезы.

Коляса Дорошенка медленно ехала за крестным ходом.