Черниговка. Исторические портреты

– А не знаеш, як зовуть того, що тебе звiстив? – спрашивал Мазепа.

– Його зовуть Остаматенко. Я узнав про те опiсля, як мене Яненченко пiдмовляв; тодi й сей був з Яненченком, – сказал Молявка.

– Кажи дальш, – сказал Мазепа.

Молявка говорил, как Дорошенко оставил его аманатом.

Мазепа сказал:

– Дорошенковi хотiлось, щоб московськi гетьмани не знали, що вiн хотiв бусурмана знов закликать. Нехай не турбуеться. Хоч нiчого не утаiться од нас перед царським величеством, еднак Дорошенковi з того лиха не буде.

Молявка рассказал, как Яненченко с товарищами принудили его дать присягу на верность Хмельниченку.

– А як же, козаченьку, не стидно було тобi давать мальовану присягу? – сказал тоном укора Мазепа. – Хто ж пiсля сього вiру iматиме i другiй твоiй присязi?

Не допустивши ответа, Мазепа вышел. Молявка стоял, словно кто его холодной водой окатил. Он почувствовал, что Мазепа выворотил ему сразу душу наизнанку и заглянул в нее так глубоко, как он сам ни за что не хотел, чтоб кто-нибудь заглядывал туда.

Мазепа передал гетману все, что слышал от Молявки.

– Я думаю, – сказал гетман, – тепер, як ми вже знаемо, що в Чигиринi складаеться факцiя за Хмельниченка i його навiть чекають з турецькою силою, то уже Дорошенка жодною мiрою не можна зоставляти в Чигиринi. Бо Дорошенко через свою жiнку свiй чоловiк Хмельниченковi. І Павло Яненко, тесть його, i дiти Павловi того ж роду. Як Дорошенко приiде до нас, сказати йому зараз, що по царськiй волi мусить вiн незабаром перебиратись по наш бiк Днiпра.

Я йому покажу мешкання. Ти що на се повiдаеш, Іване Степановичу?

– Ясновельможний пане! – сказал Мазепа. – Ти нашого зданя питаеш, нiби шкiлюючи з нас. Бо нам зостаеться тiльки, як дурням, лупать очима i нiби твоiй милостi похлiбствовати. Хоч який справедливий слуговець своiй отчизнi – не здолае тобi власноi ради дати, бо як скаже щиру правду, то правда та мусить походити не вiд його, а вiд тебе, бо скаже те, що ти перш сам вимовиш. Твоя милость завше дасть сам таку мудру резолюцiю, що нам не зостанеться нiчого, як тiльки згодиться з тобою.

Бо хоч би ми три днi, п’ять день мiрковали, то не додумались би нi до чого найлiпшого. Якби у царя, великого государя нашого, на Москвi коло його пресвiтлого престола були такi особи мудрi, як наш гетьман, – не дiялось би того, що дiеться часом.

– Я думаю, – продолжал Самойлович, – Дорошенковi дать мешкання в Сосницi, бо то буде недалеко вiд Батурина.