Дон Жуан

Подеколи сам вiн видаеться жертвою жiнок, iхнiм «васалом», який пливе за течiею, вiддаючись пориванням i примхам тiлесностi. Англiйська публiка чекала вiд Байрона справдi напруженого драматичного твору, який вiдповiдав би енергiйностi i пристрасностi оригiнальноi легенди про iспанського викрадача сердець. «Жуан – особистiсть яскрава й привертае увагу тих, iз ким вiн зустрiчаеться, особливо жiнок: недарма вiн мае класичне iм’я переможця жiночих сердець»[25 - Клименко Е. Английская литература первой половины ХІХ века: очерк развития / Е.

Клименко. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1971. – С. 93.]. Проте англiйський Дон Жуан позбавлений цiеi конфлiктностi й драматичностi, проте вiн усе одно постае внутрiшньо цiлiсним, надiленим гострим розумом («А я – фiлософ…»), який, зрештою, розчарувавшись у можливостi змiнити свiт, вбирае в себе мотив скорботи та втоми вiд боротьби з вiтряками. На думку сучасних iнтерпретаторiв поеми, «численнi любовнi пригоди Дон Жуана – результат не його особистих викрутасiв та iнтриг, спрямованих на те, щоб спокусити чергову жертву. У ньому немае нiчого спiльного нi з легендарним «севiльським перелюбником» – доном Хуаном де Тенорiо, нi з героями Тiрсо де Молiна i Ж.-Б. Мольера, для яких усе життя зводиться до пошуку черговоi жертви, й нарештi – iз гофманiвським Дон Жуаном, для якого любовнi перипетii – своерiдна помста Боговi. Кожна нова амурна iсторiя в байронiвського Жуана виникае внаслiдок сформованих обставин, з якими герой не хоче вступати в боротьбу. Усi цi пригоди – своерiдна капiтуляцiя перед дiйснiстю»[26 - Кузьманенко А. В. Cоцiумний простiр «Дон Жуана» Дж. Г. Н. Байрона: особливостi комунiкативноi структури»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://philology.knu.ua/library/zagal/Literaturoznavchi_ studii_2012_35/373_378.pdf – С. 374.].

В англiйськiй версii знято пуантову напругу в сюжетi «Дон Жуан – Командор». В оригiнальнiй легендi образ шляхетного Командора втiлюе мотив «розгрiшення», позаяк лише той, хто надiлений iнфернальною силою, здатний порятувати землю вiд «демона кохання».

Байронiвський Дон Жуан – демон iз вихолодженим серцем, у якому немае й слiду вiд пекельноi матерii. Хiба що можна говорити про надтонкий i вразливий розум, здатний пiдмiчати й викривати недосконалiсть зовнiшнього свiту. Тогочасна дiйснiсть ще холоднiша, нiж серце цього «англiйського» Дон Жуана, який постае у текстi поеми не змiем-спокусником, а Прометеем[27 - Докл. див.: Павличко С.