Дон Жуан

Кузьманенко, «Дон Жуан – пасивний спостерiгач (при облозi Ізмаiла в його душi виникае спiвчуття до жертв кривавоi бiйнi, вiн бачить несправедливiсть iснуючих порядкiв, але це не викликае в ньому нi внутрiшнього, нi зовнiшнього протесту), у його дiалозi з реальнiстю практично вiдсутня драматична напруженiсть. Його вродженiй смiливостi (практично несвiдомо, з якогось пориву, вiн рятуе Лейлу) i оптимiзму протиставляються набутi за час мандрiвок байдужiсть i цинiзм. Вiн – iграшка випадку, проте навiть за найризикованiших обставин героя рятуе якась таемнича, невiдома сила.

До того ж, героя до пригод призводить не прагнення до будь-яких змiн, а сама дiйснiсть з ii постiйними соцiальними або ж природними катаклiзмами»[24 - Кузьманенко А. В. Cоцiумний простiр «Дон Жуана» Дж. Н. Г. Байрона: особливостi комунiкативноi структури»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://philology.knu.ua/library/zagal/Literaturoznavchi_ studii_2012_35/373_378.pdf – С. 374.]. Байронiвський Дон Жуан часто вагаеться, жiнки навколо нього постають формою пiзнання «iнших свiтiв» (у творi наявнi чотири пари антитетичних жiночих персонажiв: Юлiя – Інеса; Гайде – Катерина II; Гюльбея – Дуду; Аделiна – Аврора). У деяких сценах цiеi поеми жiнки виявляють значно бiльшу активнiсть, нiж протагонiст. Зрештою, герой переходить у стан «саркастичноi апатii», йому водночас притаманнi сплiн i гострий розум, утома i розчарованiсть.

Не п’ю бордо i не роблю зусилля,

щоб натяк на взаемнiсть завиднiв

i щоб, як всi джентльмени, гандж надбати,

я скнарою тепер волiю стати.

Пiсля зустрiчi з командором доном Альфонсо протагонiст остаточно розчаровуеться у навколишньому свiтi. У поемi образ Командора позбавлений оригiнального мiстицизму, що можна пояснити загалом скептичним ставленням письменника до середньовiчноi фiлософii та мiстицизму. Оспiвування мiстичних iнтенцiй вiн вважае шкiдливим i небезпечним, позаяк занурення у трансцендентний свiт унеможливлюе адекватне пiзнання навколишньоi дiйсностi. Мiстицизм забирае людину з тiеi реальностi, яка потребуе гострих оцiнок у результатi аналiтичного сприйняття, а також вольових рухiв, спрямованих на переформатування дiйсностi як соцiально-полiтичноi системи, яку в часи письменника було деформовано.

Байронiвський Дон Жуан – це мандрiвник i вiдкривач iнших свiтiв, який показуе недосконалiсть свiту. Але вiн на вiдмiну вiд Чайльда Гарольда не змагаеться з реальнiстю й не прагне бути тiею рушiйною силою, яка переiнакшить свiт.