Дон Жуан

Проте, чи може Дон Жуан бути «здоровим», позаяк це означало б i його «нормальнiсть»? Цей персонаж iманентно акцентуйований, i його вихiд за рамки як зовнiшнi, так i внутрiшнi уможливлений саме наявнiстю значноi кiлькостi травм i больових точок, якi керують поведiнкою героя. У часи, на якi припадае розвиток англiйського романтизму, ця хворобливiсть набувае меланхолiйно-апатичного забарвлення у результатi гiрких розчарувань щодо переформатування реальностi. «Розум та вiдвага Дон Жуана, його героiзм та чиннiсть, багатство його почуттiв, його здатнiсть кохати, його краса, усi тi властивостi, що вивищують його над середнiм рiвнем придворних франтiв та джентльменiв, мали б стати джерелом великого життя.

Але заповнити своi роки вагомим змiстом вiн мiг лише в iншому суспiльствi, <…> а може – i в iншу епоху. У сучаснiй Європi усi його принади можуть використовуватися тiльки для салонних перемог»[38 - Нусинов И. История литературного героя / И. Нусинов. – М. : Гослитиздат, 1958. – С. 387. ].

Дон Жуан – багатовимiрний художнiй образ, який залишаеться цiкавим для iнтерпретацii в сучасному лiтературознавствi й у театрознавствi, маемо численнi версii постдраматичних постановок «Дон Жуана», здiйснених вiдповiдно до художнiх принципiв постмодернiзму й пост-постмодернiзму (метамодернiзму).

Саме окреслена психологiчна рельефнiсть героя, багатовимiрнiсть, наявнiсть вiтаiстичноi «безоднi», душевноi та вольовоi «прiрви», що штовхае на постiйнi подвиги, визначаючи або демонозалежну долю, або детермiнованiсть соцiально-полiтичним контекстом i власними iнтенцiями, робить Дон Жуана традицiйним образом, який актуалiзуеться в рiзнi культурно-iсторичнi перiоди.

Чергове украiнське перевидання класичного твору англiйського романтизму свiдчить про актуальнiсть образу Дон Жуана у наш час, а також про важливiсть критичного сприйняття дiйсностi, часто надiленоi численними полiтичними суперечностями, конфлiктами та абсурдом. І напевно, сьогоднi важливо не впадати в апатiю, не розчаровуватися, просто аналiтично розкладати вияви абсурду на ключовi чинники i протистояти iм власною активною громадянською позицiею.

Наприкiнцi ХІХ ст. переспiв Байроновоi поеми здiйснюе П. Кулiш[39 - Байрон Дж. Дон Жуан (пiсня 1) / переспiв з англiйськоi: Панько Кулiш. – Львiв: журнал «Правда». – Львiв: Друкарня товариства iменi Шевченка, 1891. – 56 с. (над перекладом-переспiвом П. Кулiш працюе упродовж 1890—1891 рр.).].