Дон Жуан

Дуже високо оцiнив згаданий твiр Гете, називаючи його найгенiальнiшим поетичним твором XIX столiття. Франко ж, передусiм, бачив у «Дон Жуанi» широку панораму европейськоi дiйсностi, яскраву картину тогочасного суспiльного ладу. Головними у змiстi «Дон Жуана», на думку І. Франка, е не пригоди героя, а величнi описи та вiдступи, жарти та натяки»[2 - Мельник О. Джордж Гордон Байрон у критичнiй та творчiй перцепцii Івана Франка / Оксана Мельник // Украiнське лiтературознавство. – 2008. – Вип.

70. – С. 222. Про Франкову рецепцiю творчостi Дж. Байрона також див.: Соколець Ф. Т. Шевченко та І. Франко про творчiсть Байрона // Всесвiт. – 1978. – № 9. – С. 192—193.].

О ви, блакитноокi й бiлорукi

Фемiди, що засудите мiй твiр,

невже таки не трапить вiн до друку

І пiде мiй рукопис на папiр

в крамничку, де солодощi на штуку

розпродуе кондитер-бузувiр?

«Дон Жуан» – пiдсумок свiтоглядних шукань i духовних поривань, що оприявнили енциклопедичний манiфест боротьби проти соцiального гноблення й рабства, мiлiтаризацii Європи, фальшування духовних цiнностей, подвiйних стандартiв тогочасноi европейськоi (англiйськоi, зокрема) буржуазii, морального зубожiння церкви, яка бiльше не поеднувала людину з Богом, а була iнкорпорована в полiтичний лад краiни.

«Дон Жуан» – значний за обсягом художнiй твiр, який постае своерiдною вiзуалiзованою мапою свiту першоi третини ХІХ ст. Ідеться про те, що у цiй лiро-епiчнiй поемi оприявнено значну кiлькiсть етнокультурних i етноментальних стереотипiв, клiшованих форм сприйняття «Свого» й «Чужого»; цей твiр наскрiзь iмагологiчний, тобто «зiтканий» iз рiзних етнообразiв i ментальних проекцiй, за якими бачиш доволi непривабливу людську сутнiсть, надiлену численними вадами. У словах оповiдача маемо чимало iмагологiчних характеристик, як-от:

І, хоч як ви, либонь, запам’ятали,

мiй гнiвний розум та нещаднiсть рим

на рiдну кров братiв моiх напали,

коли ще був я зовсiм молодим,

тi вихватки нi успiху не мали,

нi снiв моiх не вивiтрили тим.

Шотландцiв я картав, але велику

краiну гiр кохатиму довiку.

Людина, позбавлена справжнього зв’язку з Богом, деформована викривленою мораллю, яка мае обслуговувати iнтереси панiвних верств, сама починае утверджувати власнi спотворення за морально-духовнi чесноти, вдягаючи на себе рiзнi маски праведностi й благопристойностi.