Дон Жуан

128

Людина – найхимернiша iстота:

досвiдченiй в мистецтвах дотепер,

дослiджувати нинi iй охота!

Наш вiк, до того ж, схильний до химер,

вiдкрив кумедним витiвкам ворота

у межах рiзних галузей i сфер.

Тож починали б з правди! А не вдасться,

тодi в облудi спробували б щастя.

129

Яких лише цей вiк в лиху годину

нам винаходiв спiрних не принiс!

Той винайшов для людства гiльйотину,

той для безносих —паперовий нiс,

той – засiб переламувати спину,

той – лiки, щоб хребет мiцнiв i рiс,

той з вiспою боровся, вiд корови

бацили в тiло вводячи здорове!

130

Як твердять, нас в полон картопля вiзьме —

я чув, що з неi хлiб уже печуть;

кривляються мерцi вiд гальванiзму,

неначе вiри в смерть свою не ймуть;

А скiльки нинi маемо вже скрiзь ми

машин, якi i шиють нам, i тчуть!

Здолали вiспу, та коли б до гроба

не довела нова якась хвороба…

131

Хвороба ця з Америки неначе,

то хай би поверталася назад:

там збiльшилось населення – тим паче

в краiнi тiй навести мiг би лад

помiр, який поставив би, одначе,

ii з цивiлiзованими в ряд.

Проте ще бiльше для американцiв

страшна зараза наших псевдопранцiв.

132

Наш вiк – це час кмiтливостi людськоi,

i винайшов, стараючись чимдуж,

вiн досить патентованоi зброi

для вбивства тiла i спасiння душ.

Є лампи вже конструкцii новоi —

свiти, лиш настанови не поруш.

Немае в тому лиха i малого,

якщо рiвняти з лихом Ватерлоо.

133

Феноменальна у людей природа:

для них у свiтi завше, як на смiх,

смертельний грiх – найбiльша насолода,

а насолода – то смертельний грiх!

Одних чарують грошi, iнших врода,

кохання, сяйво успiхiв своiх…

Та всi хисткi i звивистi дорiжки

не вiддалять вiд смертi анiтрiшки.

134

А потiм що? Та хто зна! Вже не рано.

Тож на добранiч. Час уже менi

вертатись до початого роману.

Вже листопад хмурнiшав у вiкнi,

коротшав день, з вечiрнього туману

гора в снiгу бiлiла вдалинi.

Гуло в затоцi, хвилями обнятiй,

а сонце скромно гаснуло о п’ятiй.

135

Як твердить сторож, хмари пелехатi

заткали нiч – нi мiсяця, нi зiр.

Довкiл вогню сидiли люди в хатi.

Люблю i я вогонь той з давнiх пiр —

камiн, цвiркун, балакуни затятi,

серед яких нi хмурих, нi зневiр.

І, щоб, як кажуть, нас минули свари,

до цього ще й шампанське та омари.

136

Пробила пiвнiч.