Дон Жуан

98

Всiх видиво чудове захопило.

Але в талан не вiруючи свiй,

однi поникли тупо та безсило,

ще страх не вiддiливши вiд надiй,

а iншi, бiльше вiрячи в вiтрило,

нiж в Божу волю, все-таки i iй

молилися й хрестилися щосили,

хоч i давно до церкви не ходили.

99

Але коли уздрiли черепаху,

забули вiд жадливостi про все —

погналися, позбувшись навiть страху,

що iх убiк вiд берега несе.

Вони схопити спромоглись невдаху,

тремтiли, наче трясця iх трясе,

вважаючи i це дарунком Божим,

теж на звичайний випадок не схожим.

100

Земля, що височiла гордовито,

була вгорi загострена, як рiг.

А що то за краiна, встановити

нiхто з нещасних страдникiв не мiг.

Була то Етна, хмарою повита,

чи Кiпр, що туман його облiг,

чи, може, Родос, котрий над водою

скелястою пiдводиться горою…

101

Тим часом вiтер, течiя та хвилi

самi човна прискорювали хiд,

немов Харон, який тiла змертвiлi

вночi везе човном своiм в Аiд.

Живих лишилось четверо – безсилi,

вони в човнi звалилися на спiд,

а трое iнших назавжди поснули —

на них чекали жадiбно акули.

102

Усi вiд спраги й голоду похудли —

такi блiдi зробилися й старi,

що лиця, котрi геть вкривали кудли,

не упiзнали б навiть матерi:

морська хвороба душi iхнi вутлi

терзала вiд зорi i до зорi,

i недаремно шлунки порожнила

вiд решток м’яса бiдного Педрилла.

103

Краiна, що постала перед ними,

п’янила й зачаровувала зiр,

неначе декорацiя з густими

узлiссями пiд затiнками гiр.

Не вiрилося навiть, що такими

пишнотами, всьому наперекiр,

iх вирве з океанськоi безоднi

i прихистить земля оця сьогоднi.

104

Пустельним берег здалеку здавався —

анi людей на ньому, нi хатин,

i вiдстань геть бурунами була вся

покрита, всiм вiщуючи загин:

там риф камiнний гостро випинався,

неначе зуби вишкiрив з глибин —

вони туди намiрились щосили

i вщент об нього човен розтрощили.

105

Жуан купався у Гвадалквiвiрi

i змалку добре плавати умiв.

Умiння це не раз у повнiй мiрi

вiн i практично з успiхом довiв.

Вiн, як Леандр, не тонучи у вирi,

чи дехто ще з уславлених плавцiв,

либонь, i Геллеспонт плекав надiю

перепливти, як, врештi, й я умiю.

106

Тож i тепер, хоч i була несила,

вiн кинувся вперед, аби уплав

дiстатися, допоки тьма не вкрила

той берег, що за рифом поставав.