Санькя

Хтось намагався жартувати, але мiлiцiонери нестямно репетували, вимагаючи закрити роти.

Незабаром «полонених» зiбралася цiла юрма, шiстдесят-сiмдесят осiб.

Бiльшiсть була без наручникiв.

– Давай зi своiх теж знiмемо «браслети», – сказав напарникам мiлiцiонер iз задишкою. Вiн був старшим у нарядi.

– Навiщо? – запитав один з напарникiв.

– Треба.

Напарник здивовано знизав плечима, i старшому довелося пояснити:

– Їх били «космонавти», а здавати у вiддiлок нам. Он у цього, може, нiс зламаний – потiм вiдписуватися за нього.

Нахер не потрiбно. Зрозумiв? Доведемо до площi i – до побачення.

Сашка, Льоху й Веню висмикнули з натовпу, щоб зняти з них наручники. Довго вовтузилися, не потрапляючи ключами, тихо матюкалися при цьому. Сашко облизував губу. Веня нiяк не мiг спинити кров, вона засохла в нього на пiдборiддi чорною кiркою. Льоха пильно роззирався й надто заважав знiмати з нього наручники, перетоптуючись i забираючи руки.

– Бля, стiй спокiйно! – закричали на нього.

Льоха застиг.

– Уперед! Бiгцем! – скомандували iм.

Хлопцi рушили пiдтюпцем до своiх, якi йшли попереду, метрiв за тридцять-сорок. Затриманих щiльно оточували люди в сiрому i кашкетах.

– Треба драпати, – сказав Льоха неголосно, тiльки-но вони вiддiлилися вiд «пепсiв», якi саме ховали наручники до кишень на поясах.

– Спробуемо, – вiдповiв Веня.

– Погнали, – сказав Сашко, i вони, немов так i треба, легкi й вiльнi, пiрнули до найближчого провулку.

Набираючи хiд, Сашко вiдчув себе так, немов його високо пiдняли на гойдалцi i – вiдпустили.

Майнула близько трава (ледь не впав, штовхнувся по-мавпячому руками, обдерши долонi об щебiнь, що за щебiнь, звiдки?), вiкно, iнше вiкно (будинок розгойдувався), коляска, жiнка, яка ii везла (вона ще сахнулася вiд засохло-кривавоi пики Венi), патрульна машина на розi, мiлiцiя («…Не помiтили? Могли б прямо на них… вискочити…»), лава (чомусь поперек дороги), огорожа («Не потягну – зависока…»).

На мить здалося, що зараз, саме зараз рушiйна сила гойдалки досягне своеi висоти, i його хтось схопить за шию й потягне назад, нестримно.

Сашко зiстрибнув iз паркану i перекидаючись упав…

«Справдi, дуже високо, як же я залiз…»

Поруч гехнувся, чомусь рачки, Веня, iз чорною, потрiсканою, кривавою пикою, i лише Рогов пiдвiвся на ноги, присiвши й одразу випроставшись. Рогов схопив Веню за комiр, той вiдштовхнувся ногами, встав i побiг.