Санькя

Мати не збиралася замiж, Сашко не пив у тому розумiннi, у якому запитувала про це бабуся, про роботу вiн щось збрехав. Вiн працював, але лiньки було пояснювати, ким. Для старих робота – це землю орати, або – завод, або лiкарня, або школа… І вони мають рацiю. Але сьогоднi така праця стала – у бiльшостi випадкiв – долею людей не дуже щасливих, загнаних життям.

Бабуся, як це називали в селi, «пiднесла чарчину», i Саня iз задоволенням випив самогону пiд м’ясце й картоплю, щоб хоч якось розвiятися. Випив раз, i два, i три.

У сусiднiй кiмнатi помирав дiдусь. Сашко з апетитом iв. Вiн зголоднiв. Коровайчики були все так само, як у дитинствi, смачнi. Бабуся розповiдала про те, що вiдбулося останнiм часом у селi.

У крайньому по вулицi будинку жив мужик на прiзвисько Хомут. Сашко добре знав його. Хомут урятував його, Сашка. І батько знав Хомута, вони дружили – якоюсь безмовною, тихою дружбою.

Хомут був здоровий, ясноокий, сильний, як кiнь. Минулого лiта повiсився. До нього приiхали з мiста сини, допомогти з городом.

Працюючи на городi, Хомут iз синами посварився. Вiн давно з ними погано ладив.

Посварився й сказав: «Зараз я вам покажу!» Пiшов у будинок. Сини махнули рукою й продовжили роботу. Коли прийшли, виявили батька в сараi – повiсився на бантинi, пiдiгнувши ноги. Немае тепер Хомута.

Через двiр вiд рiдного Сашкового будинку разом iз своею матiр’ю жив мужик на прiзвисько Комiсар. Комiсаром його прозвали за те, що вiн останнi рокiв п’ять бив байдики, лише спостерiгав за селянами, iз самого ранку стоячи в загородi й обiпершись на неi.

Вiн розлучився з дружиною, харчувався на пенсiю своеi матерi. Сашку завжди ввижалося в ньому щось нездорове. Без жiнки, сорокалiтнiй бугай, чим вiн зайнятий цiлими днями? Дочка сама росте в мiстi, зовсiм ще маля… Повiситися ж можна вiд такого життя. Але вiн не повiсився. Спочатку померла його тиха матiнка, а незабаром i сам вiн помер, щось iз серцем.

Два сини близькоi сусiдки загинули ще тодi, коли розбився молодший Сашкiв дядько, – i сусiдчинi пацани теж розбилися, i теж на мотоциклах.

Як було: в останнi роки колишньоi влади селянство наростило, нарештi, м’ясце, надбало грошенят. Перше, що робить житель сiльський, який працював усе життя до сьомого поту, – дитя свое балуе, якого б вiку воно не було. Саме за тих рокiв уся пацанва сiльська зажадала пересiсти з велосипедiв на мотоцикли. У селi не те що даiшникiв не було – там i дiльничного нiхто не бачив по пiвроку, так що iздили всi п’янi.